Радий Радутный - Люди та зорi

- А цўлитись же як?

- А нўяк. Це зброя для захисту, не для полювання. Але, на жаль, й це не завжди допомагало.

- А чому ж ви скафандри не носили?

Юр пирхнув.

- Ми ж не розвўдники. Нам доводилось працювати, а в скафандрў це досить важко. Ви ж знаїте рўзницю мўж розвўдниками й власне десантом.

Селена хитнула головою, Серж - теж.

- Та нў, це ж все вашў тонкощў...

Ця фраза чомусь неприїмно вразила Хелла. "Ми там воювали, промайнула думка. - А вони тут... "Це вашў тонкощў..." Але вголос нўчого не сказав.

- Схема дўй приблизно така. В систему залўтаї зонд, за ним корабель, зупиняїться бўля знайдено? зондом планети, заправляїться...

- На неосвоїнўй планетў? Чим же?

- Ну, водою, амўаком, газом яким-небудь... Все одно, чим. Хоч пўском. Все це однаково легко переганяїться в антиречовину й горить добре. Так от, зорелўт зупиняїться й скидаї розвўдникўв. Тў вилазять з лўтакўв лише в скафандрах, тягають за собою захисних роботўв й купу рўзно? збро? й таке ўнше - нещасних випадкўв у них майже не буваї. Вони перевўряють висновок зонда про можливўсть колонўзацў?, виявляють родовища, роблять детальнў карти... ну, коротше кажучи, розвўдують. Потўм корабель скидаї десантний модуль й летить далў, а ми залишаїмся й готуїм плангету до колонўзацў?. Будуїмо бази, переробляїм атмосферу, океан, нищимо вороже життя. От в нас до смертў ставлення трохи ўнакше, бо трапляїться вона мало не кожен тиждень. Особливо напочатку. На таку пўдготовку йде вўд пўвроку до... ну, скажўмо, ї планета, вўдкрита пўвстолўття тому, й досў не колонўзована. Так що самў бачите, без пўрокўнезу тут не проживеш. Й крўм того, це не найпотужнўша зброя. Хочте, видам невеликий секрет?

Еколог й помўчниця сидўли, як зачарованў, Серж крутив в руках чарку, Селена розтулила гарненькў губки, й навўть кўт уважно дивився на оповўдача.

- Ну, слухайте. На тому материку, куди я прилетўв одразу пўсля пўдготовки, почались трохи незрозумўлў подў?. Почали гинути десантники. Досвўдченў хлопцў, сам чорт ?м не брат - й знаходять мертвими, майже у всўх - порожнўй магазин й перекривлене вўд жаху обличчя. До того ж, часто все це на вўдкритому мўсцў, серед трави й невеликих кущикўв. Й земля кругом порита чергами.

А з життя на тому континентў - лише невеличкў такў пухнастў звўрята. Нешкўдливў такў, майже ручнў. Вони, до речў, й нори-напўвземлянки рили, й паличками користалися, як важелями - майже розумнў ўстоти. Ў все. Й жодно? тварў ўншого виду. От ў думай - хто ж вбивав?

Хелл замовк, налив собў коньяку й рвучко вихилив.

- Ну, й що ж далў? - не витримала Селена.

- А нўчого. Думали-думали, а коли загинула й пошукова группа розобтились. Перевели модуль на таку орбўту, щоб вўн проходив над тим районом, скерували головну антену вниз - а модуль у нас старий був, ще з радўозв'язком, - вибили запобўжники й загнали в ящик...

- Який ящик?

- Ну... в комп'ютер тобто... загнали коротеньку таку программку... Коротше кажучи, район дўаметром приблизно три тисячў кўлометрўв стерилўзували повнўстю. Й черв'яка не залишилось. А екологам розповўли казочку про вибитў запобўжники й тимчасову втрату орўїнтацў? антени...

- Й вони повўрили? - обурилась Селена.

- Дўвчино! - засмўявся Юр. - Це ж _н_а_ш_ў_ екологи! Вони просто зобов'язанў були _п_о_в_ў_р_и_т_и_. Ну от, а коли я вибивав запобўжники, а захист там досить надўйний, довелось зробити максимально просто всунути дротика помўж шинами, - то й заробив.

Вўн поклав лўву руку на стўл. Приблизно посерединў мўж лўктем та долонею виднўлась лўнўя - кордон помўж темною шкўрою кистў й свўтлўшою передплўччя.

- Якраз тут був рукав комбўнезону. А тут, хоч я й просидўв кулька годин за регенератором, шкўра все одно темнўша.

Вўн знову помовчав.

- А знаїте, що в цўй ўсторў? найсмўшнўше? Все виявилось дуже просто. В тих звўрят почався перўод парування. Й "пўсня кохання" - хе-хе! - в них майже вся лежала в ўнфразвуковому дўапазонў. Це вже виявили пўсля т_о_г_о_, в якўйсь лабораторў?. Тўльки там парочка тих стрибунўв й лишилась. Ну а ўнфразвук частотою сўм герц вбиваї миттю, ви ж знаїте?

Запала мовчанка. Еколог заходився наливати собў коньяк, дўвчина просто вўдвела погляд.

Чорний кўт повернувся хвостом до Юра й осудливо нявкнув.

- О, неголосно сказав той. - Це менў сигнал. Я напився й почав патякати. А к-котяра розумний, аж занадто...

Вўн пригрозив тваринў пальцем - кут презирливо примружив очў й вўдвернувся.

- Пўшли, Селенко, покажеш менў кўмнату, - попросив Хелл. - Щоб я випадково не забрав в Сержа майбутньо? лабораторўў.