Кость Лемешев - Капiтани космосу

Сергусіяни намічали також років через п’ятдесят послати на Землю караван пасажирських космольотів з туристами і — вченими. Земляни запевнили друзів, що за цей час, коли на їх батьківщині за земним часом пройде ще років з триста, вчені Землі зуміють змінити атмосферу і клімат планети настільки, що гості не відчуватимуть різниці.

Останні дні перед експедицією на Сергус-3 астронавти провели — в напруженій праці: закінчували добір колекцій, хімічні аналізи, зйомки, астрономічні спостереження і розрахунки зворотного курсу.

Сергій захопився думкою привезти рідному місту подарунок. — Колись в міському парку дівчата жартома просили його доставити з космосу дерево юності. Та тепер, коли на Землю вже пішов плазмольот діда Юрія з кресленнями сергусіянських іонізаторів атмосфери, треба було подбати про щось інше. І Сергій цілими днями разом з сергусіянськими інженерами конструював апарат по передачі на відстань технології мислення від одної людини до другої. Це було далеко не те, що являли собою кулі мудрості, це був лише складний кібернетичний «думаючий» агрегат, та Сергій дуже пишався його роботою, коли на випробуваннях Шао Лі, якому Сергій передавав прийоми і способи математичного аналізу, швидко вирішив всі завдання з астрономічних обчислень.

Агрегат був виконаний у вигляді невеликого горщика з квітами. В горщику містилася надійна і компактна апаратура квантової радіоелектроніки, де випромінювачами і приймачами електромагнітних хвиль служили атоми і молекули. Роль приймальних і випромінюючих антен виконували стебла, а листочки і пелюстки квітів були не чим іншим, як фотоелементами, що живили агрегат від сонця.

Сергій гадав, що такими «квітами» можна буде прикрасити вікна університетських аудиторій, куди будуть приходити групи студентів зі своїми професорами. З допомогою апарата професор зможе передати не лише зміст лекції, а головне-кожному з студентів свою власну логіку мислення, свої, вироблені за роки вченої діяльності прийоми і способи мислення у вирішенні кожного окремого наукового питання. Після такої лекції кожен студент повністю оволодіє вмінням професора, його знаннями і досвідом в розробці обраної теми.

Закінчивши конструювати свою вигадку, Сергій заходився готувати сусідню зі своєю каюту для нареченої Лан. Довгі години проводив він там у розмовах з прекрасною сергусіянкою і з радістю відкривав у своїй майбутній дружині все нові й нові чудові риси.

І ось в ці дні сталося те, чого аж ніяк не чекали ні земляни, ні сергусіяни. Одного вечора, коли Зірка Золотого Крила вже скотилася на обрій, сергусіянська станція космічного зв’язку з тривогою повідомила, що до сергусіянської планетної системи збоку Сергуса-3 підходить якийсь невідомий космічний корабель. Нежданий гість ні на які сигнали не відповідав, а коли до нього підійшли міжпланетні сергусіянські всюдиходи, невідомий пришелець розстріляв їх ядерними ракетами.

На Сергусі-1 була об’явлена космічна тривога. Найстрашнішим було те, що Б сергусіян не було ніякої зброї, тим більше космічної, і якщо тепер до них ішов мовчазний, невблаганний і дикий ворог, озброєний засобами масового знищення, від нього практично не було ніякого захисту.

Германа Володимировича Новикова страшна звістка застала в астронавігаційній лабораторії Добробаса, де він, розвідник за професією, «перековувався» на астронома. Герман Володимирович кинувся до приладів. Та ні могутній радіотелескоп, ні космічні локатори не допомогли йому. На екранах в тому районі космосу, де був помічений невідомий корабель, виднілася лише невиразна величезна пляма.

— Металічний пил! — прошепотів розвідник, — хмара металічного пилу!

Герман Володимирович згадав, що таким чином на Землі в ті часи, коли ще були бойові космічні кораблі, можна було дезорієнтувати локатори противника, порушити радіозв’язок.

Невже це?.. Герман Володимирович навіть у думці боявся зробити страшне припущення, але підозріння з кожною секундою посилювалися. Треба було постійно стежити за плямою в космосі. Якщо там ховається космічний корабель, він обов’язково хоч на кілька хвилин колись повинен вийти з хмари металічного пилу, щоб зондувати локаторами сергусіянські планети. А може, це невідомі космонавти вже робили? В такому разі, чого вони хочуть?

Довгі години напружених спостережень були марними. Та ранком другого дня, коли від обертання Сергуса-1 пляма в космосі перемістилася на обрій, з неї, нарешті, вийшло довгасте тіло космічної ракети.