Кость Лемешев - Капiтани космосу

Сергій з повагою вклонився гігантській «перлині» і тепер вже обережно став просуватися далі. За півгодини він легко «написав» у думці кілька глибоко обґрунтованих рецензій на відомі йому твори, склав пісню про наречену Лан, а перейшовши до куль мудрості з музики, поклав свою пісню на чарівну музику.

Відпочивши, попоївши і трохи заснувши на всюдиході, Сергій почав штурмувати «перлини» по порядку. Найдовше він затримався біля ряду куль мудрості з питань техніки і математики. Молодому землянину ніколи ще в житті не вдавалося так легко й блискавично, а головне — усно, «про себе» вирішувати найскладніші задачі з хвильової механіки, астрономічних обчислень, розв’язувати найсміливіші припущення в проектуванні міжзоряних кораблів, вільно заглядати в таємниці будови антиречовини.

Сергій не помітив, як промайнуло кілька годин. Трохи боліла голова і хотілося спати. Землянин повернувся на всюдихід і довго боровся зі сном. Згадалося попередження Лан. Чи не той це сон, яким заснули тут невідомі космонавти?

І сон зборов Сергія. Заснув він просто в кріслі.

Здавалося, на якусь секунду склепив очі, а коли розплющив їх і глянув на годинника, виявилося, що минуло понад десять годин найміцнішого сну.

І знову Сергій біля куль мудрості. Ніяка сила тепер не могла його відірвати від невимовної насолоди ставати щосекунди мудрішим. Він жалкував лише за тим, що забув попрохати у Лан її обруча — апарата по передачі і прийому думки на відстань. З ним можна було б ефективніше і швидше працювати. А без нього доводилось підходити до кожної кулі майже впритул, бо вже за кілька кроків від неї її вплив згасав.

Після кожного «сеансу» Сергій спав все більше й більше. Ознайомившись з кулями останнього тридцять восьмого ряду, де була скристалізована технологія мислення в галузі астрономії, космонавтики, аналізу зародження, розвитку і вмирання світів, Сергій ліг спати і проспав понад сорок годин підряд. Проснувся він свіжим і бадьорим, але жахнувся, глянувши в дзеркальну гладінь локатора. Звідти на нього дивилася змарніла неголена людина, яка нагадувала перших мандрівників на Венері.

Поголившись і виконавши найскладніші вправи з гімнастики, молодий землянин підняв всюдихід над Сергусом-3. Він з подякою вклонився чудодійним кулям мудрості і, зробивши прощальний виток, став вирівнювати зворотний курс польоту.

Прибувши на Сергус-2, Сергій знайшов Лан в Палаці Праці і Заспокоєння. Всі дев’ять днів, доки він був у чудовій мандрівці, вона провела в зустрічах зі своїми предками, близькими й далекими родичами, які невтомно працювали над створенням «перлин».

Сергія відразу ж запросили до лабораторії. Славетні і найстаріші сергусіянські вчені довго вивчали стан здоров’я землянина. Нарешті, коли Сергій вийшов з якоїсь дослідної камери, п’ятсотлітній сергусіянин сказав йому:

— Вас врятувала сама природа людини Землі. Лише у землян так розвинена здатність кори головного мозку до гальмування при величезних перевантаженнях. Ви взяли від куль мудрості стільки, скільки дозволила природа. Це добре, але для першого разу. Якби ви надумали ще раз відвідати Сергус-три, здатність вашого мозку до гальмування була б уже меншою, а небезпека — більшою.

— Значить, всі мої друзі-земляни можуть, як і я, один раз відвідати Сергус-три?

— Якщо захочуть-будь ласка. Ваш досвід показує, що їх подорож на Сергус-три не буде такою небезпечною, як ми гадали.

Бадьорий і задоволений, Сергій розшукав Лан і з першого ж погляду в очі нареченої зрозумів, що з нею щось сталося. Лан була якоюсь тихою і лагідною, дивилася на нього чомусь з неприхованою повагою, як на свого батька або діда.

— В тебе якесь горе, Ланочко?

— Ще не знаю, що це, але не горе. Просто мені трохи жаль того Сергія, якого я проводжала дев’ять днів тому на Сергус-три.

— А тепер я хто? — засміявся Сергій. — Не той?

— Не той, не такий, — усміхнулася Лан. — Головне — очі. Ти, звичайно, не помічаєш цього за собою. А мені тепер якось навіть боязко дивитися тобі в очі, Сергію. Вони тепер такі в тебе всерозуміючі, що я почуваю себе перед тобою майже дитиною. А все це оті кулі мудрості. Сергусіянам дуже рідко до п’ятсотрічного віку дозволяється бувати на Сергусі-три, а ти вже побував… Цілих дев’ять днів… Тепер ти й мене в науках перегнав. І я буду вчитися в тебе. Добре, Серьожо? Тільки ти залишишся таким же, як і раніше, уважним до мене. Правда, Сергійку?

— Та що ти, Ланочко! — ніжно доторкнувся рукою до щоки дівчини Сергій. — То й добре, що очі твого нареченого трохи «порозумнішали» і краще бачать, яка ти справді прекрасна, Лан. До того ж ті кулі мудрості діяли лише на мій мозок, а серце людини їм непідвладне. Ти ще впевнишся, яке серце у людей Землі. Веселіше, Ланочко!