Сергій побачив їх відразу, тільки-но піднявся на плато.
Ввімкнувши фотоелементні регулятори температури костюма, щоб запобігти перегріву, Сергій підняв «райдугу» вгору і тихо поплив до рядів сяючих внутрішнім світлом куль, що нагадували невеличкі сонця. Вони лежали мирно, величезні «перлини» під сліпучим промінням двох штучних сонць. Та вугільно-чорне небо, різкі чорні тіні від скель, почуття повної самотності і урочиста тиша навкруги незвично хвилювали молодого землянина.
Зробивши широке коло над величезним кам’яним плато, Сергій нарахував біля сорока рядів гігантських «перлин», що застигли під вічним промінням двох сонць.
Гадаючи, що ряди куль мудрості розташовані за якимось порядком і підібрані за галузями науки, землянин вирішив перевірити своє припущення. Пролітаючи над кожним з рядів куль, він на мить вимикав всі захисні магнітні поля і плівки плазм, немов прислухаючись.
І справді, над першим же рядом куль Сергій став мимоволі думати про медицину, над другим — про музику, над третім — про техніку.
«Якщо й справді ці кулі допомагають продуктивно мислити в обраному напрямі, — думав землянин, — то треба спробувати себе в незвичній формі мислення, наприклад літературній». Сергій згадав, як ще в школі йому важко вдавалися твори з літератури. Коли одного разу вчитель дав завдання написати вдома щось веселе на вільну тему, Сергій нічого не міг придумати, крім такого нісенітного рядка: «Ха-ха-ха! — сказав я, побачивши у сестри Людмили куклу без носа». Потім років три Людмила так і дражнила його: «Ха-ха-ха! — сказав мій брат»…
Ну от, тепер є над чим думати. Так хай всі оці кулі літературної мудрості діють на нього! Хай спробують вони видушити з його звиклої до технічних розрахунків голови якийсь веселий літературний твір! Ну, хоча б кілька рядків про ті ж самі дитячі іграшки, чи що? Дійте, кулі, на повну силу. Тут інженерові-радистові плазмольота нестрашно. Скоріше самі кулі розпадуться, ніж у ньому прокинеться хист гумориста.
Посміхаючись від вдалої вигадки, Сергій спустився біля ряду матово-сяючих куль «літературної мудрості» і, обходячи кожну довкола, пішов уперед.
От і не «беруть» Сергія кулі мудрості! І зовсім тут нестрашно, а навіть чомусь весело на душі. Тепер, звичайно, він не школяр, і якби довелося йому знову писати щось веселе про іграшки, то він би спершу надумав про те, яку мету треба ставити перед собою. А мета тут одна може бути, — щоб швидко не ламалися іграшки, щоб вони лише радість дітям приносили, треба висміювати тих, хто невдалі іграшки робить. І писати про це треба «по-домашньому», зображаючи буденну обстановку, щоб крізь звичайний текст проривався сміх, дотепний і дошкульний. Ну, взяти, приміром, і описати, як батьки відзначають день народження дворічного малюка. Малюк до цього майже не розмовляв. А тут друзі сім’ї приносять багато іграшок. І більшість з них — невдалі. Дивився на них іменинник, дивився, та як заговорить! Починає дитина критикувати бракоробів на весь голос та ще й мовою контролера! Це було б смішно. Та ще якби серед гостей виявився директор фабрики іграшок. Приносить він і дарує малюкові допотопну іграшку — пусковий апарат у вигляді пістолета, який стріляє ракетами з гумовими присосками. Щоб добре висміяти такого «дядю» за анахронізм і «мілітаризм» у роботі, треба іграшкову зброю повернути проти творця.
А записав би Сергій цю сценку так:
«— Ну, а мій подарунок — найкращий, — промовив поважний Дядько. — На моїй фабриці зроблений. Бери!
Взяв іменинник того пістолета, зарядив ракетою та в двометрове дзеркало — мамину гордість — як торохне! Аж на дядька друзки полетіли.
— Бачите, яка сила, дядю? Як у дуельного стародавнього пістолета. Якраз для дітей нашої епохи! А до твердого та міцного оці присоски добряче прилипають. Ось дивіться: р-раз!
Та другою ракетою дядькові межи очі як затопить! Прилипла та присоска до дядькового лоба намертво. Так і просидів директор фабрики іграшок всі іменини «рогоносцем».
Аж надвечір, коли дядько догадався задуматися, чи годиться для дітей такі іграшки робити, і від того добре лоба зморщив, присоска відпала».
…Сергій нестримно і весело реготав, уявляючи цю сцену. Нараз, опам’ятавшись, він помітив, що давно стоїть біля одної з куль мудрості і немов розмовляє в думках з кимось схованим в ній. Так ось воно що! Значить, це вона, ця сяюча куля, допомогла йому так швидко знайти способи і прийоми до написання задуманої ним веселої оповіді про дитячі іграшки?!
Читать дальше