Володимир Обручов - Плутонія

На стійбищі тепер видно було тільки старих. Вони заходилися прибирати намети і витрушувати шкури, які служили підстилкою і покривалом під час сну. З кількох наметів вилізли згорблені старі жінки і посідали біля входу; виповзли найменші діти, а немовлят виносили на руках і клали на шкури біля наметів на час прибирання.

Тільки біля намету полонеників залишилися три дорослі жінки, які, очевидно, виконували обов’язки вартових. Одна з них заходилася розрізувати шкури кістяним ножем на ремені; друга таким самим ножем стругала палички для стріл, а третя колола товсті кістки на гострі скалки для наконечників списів і стріл.

Незабаром з намету вийшов Іголкін, напівголий, як і напередодні, підкинув дров у вогнище і сів біля жінок. Побалакавши з ними про щось, він вийняв свій великий матроський ніж і став допомагати різати ремені. З його допомогою справа пішла помітно швидше. Потім з’явився і Боровий, але він не взявся до роботи, а почав дивитися в бік, де напередодні почулися постріли товаришів.

Дивлячись на цю сцену мирного співробітництва матроса XX століття і людей кам’яного віку, спостережники в кущах не могли стриматися від посмішки. Мала кількість людей, що залишалася, а також примітивність їх озброєння вселяли в них впевненість в успішному звільненні товаришів добром або силою. Але треба було виждати ще години півтори або дві, щоб мисливці відійшли досить далеко і не могли почути ні покликів, ні пострілів, і щоб навіть вартові жінки не могли наздогнати їх і повернути за короткий час.

Діти, які проводжали мисливців, поступово поверталися назад і розпочинали різні ігри в кругу і поза ним. Вони боролися, перекидалися, билися, а деякі, старші, запускали дротики в повітря або в покрівлю наметів.

Розрізавши шкуру, Іголкін пішов до свого намету і виніс звідти кусень м’яса, розрізав його на шматочки, нанизав на палички, виготовлені для стріл, і повстромляв їх у землю біля вогнища, щоб посмажити цей шашлик. Очевидно, полоненики ще не снідали і збиралися добре попоїсти перед втечею. Коли м’ясо підсмажилося, обидва посідали недалеко від вогнища і почали уминати шашлик. Іголкін час від часу підносив шматок м’яса то одній, то другій із жінок, що працювали біля вогнища, але ті сміялися і відверталися. Потім одна з них принесла з свого намету великий шматок сирого м’яса, і вони почали їсти його в такому вигляді, відрізуючи кістяними ножами довгі тонкі смужки, а також давали і дітям, що підбігали до них.

Коли сніданок закінчився, мандрівники, які сиділи в засідці, глянули на годинник. Часу минуло вже достатньо. Вони вийшли з лісу, стали в ряд і, піднявши рушниці та стріляючи по черзі холостими зарядами в повітря, швидко попрямували до наметів.

При перших же пострілах у стійбищі все затихло. Ті люди, що сиділи, посхоплювалися, а ті, що стояли, — застигли на місці, повернувшись обличчям до мандрівників, які підходили з такими страшними громоподібними звуками. Коли мандрівники вступили в круг куренів, люди простяглися на землі перед ними безмовно, і тільки найменші діти заревли від страху.

Підійшовши до намету полонеників і передавши їм одяг та зброю, мандрівники продовжували по черзі стріляти, поки Іголкін і Боровий одягалися. Макшеєв сказав матросові:

— Розтлумачте людям, що ви вже досить погостювали в них і що за вами прийшли тепер ще могутніші чарівники. За гостинність, виявлену вам, їм принесли подарунки, щоб вони пам’ятали про незвичайних пришельців, які спустилися з країни вічних льодів. Скажіть їм, щоб вони не сміли переслідувати нас, бо інакше вони будуть жорстоко покарані. Скажіть, що боги льодів уміють робити не тільки грім, а й блискавки, які вражають неслухняних.

Коли Іголкін і Боровий вийшли з намету переодягнені, їх товариші перестали стріляти, і матрос, який краще опанував їх мову, бо був більш компанійський, звернувся до простягнених на землі з промовою, в якій загалом повторив сказане йому Макшеєвим. Але наприкінці він додав, звертаючись до трьох жінок, які вартували їх:

— Ці подарунки віддайте старшим, коли вони повернуться з полювання, хай вони поділять їх. Ще ми залишаємо вам вогонь, яким ви можете тепер користуватися. Але не давайте йому ніколи завмерти, живіть його, як ми живили. І ще повторюю наказ: не женіться за нами. Ми йдемо туди, в країну вічних льодів, а коли стане знову тепло, повернемося до вас.