Володимир Обручов - Плутонія

Проходимо кілометрів двадцять за день, то стежками в лісі поблизу річки, то просто по воді, яка вже дуже холодна і подекуди завглибшки вище коліна. Але цим людям це байдуже. Нам віддали частину одягу, але на ночівлі знову відбирають його і дають звірячі шкури, щоб захиститися від холоду. Під час перекочівлі вони наметів не ставлять, а сплять під кущами. Порятунком для нас є тільки вогнище, яке ми підтримуємо по черзі весь час, поки стоїмо на місці.

Наступного дня пройшли кілометрів сорок, але не знайшли жодної записки, можливо, що її зірвав вітер або струсив який-небудь звір.

Йшли ще день, і після обіднього привалу знову знайшли записку такого змісту:

Люди знімають наші папірці з кущів, якщо помітять, і зберігають як талісмани. Вони гадають, що ми залишаємо їх у жертву злому духові, який посилає зимовий холод і сніг. Тим-то нам щастить залишати записки у виняткових випадках, але по дорозі біля самої річки ми нашпилюватимемо папірці ну гілки, щоб ви знали, що ми пройшли. Коли дійдете до місцевості, де снігу не буде і де річка не замерзла, будьте особливо пильні. Ми сподіваємося, що орда стане там надовго.

Так ішли ще шість днів, коли-не-коли знаходячи записку на кілька слів, а частіше чисті папірці, наколоті на кущі біля річки. Не десятий день подорожування шар снігу став зовсім тонкий, а крига на річці під ногами іноді потріскувала. Температура трималася тільки на один-два градуси нижче нуля. Наступного дня довелося зійти з річки, бо лід став дуже тонкий і подекуди з’явилися великі проталини. Мандрівники знайшли стежку, яка вилася то лісом, то понад берегом, і пішли нею. На кінець переходу шар снігу був не товщий від чотирьох сантиметрів, а на річці крига трималася тільки біля берегів.

Нарешті, на дванадцятий день шляху залишилися тільки невеликі купи снігу під захистом кущів та в лісі, а тому нарти доводилося тягти по шарові опалого листя, що вкривало стежку. Перед обідом знову знайшли записку, яка повідомляла, що на віддалі одного переходу повинна бути велика галявина, де орда збирається стати на зимівлю, якщо сніг не прожене її далі.

Тепер довелося подвоїти пильність, щоб не здибатися з людьми, які никають навколо свого стійбища. Один з мандрівників ішов разом з Генералом спереду нарт як розвідник.

На ночівлю зупинилися на невеликій галявині поблизу річки. Після вечері Макшеєв і Каштанов пішли вперед на розвідку. Пройшовши кілометрів три, вони почули спереду якийсь шум, окремі викрики і обережно підкралися до узлісся великої галявини. На протилежному боці вони побачили стійбище первісних людей.

Воно складалося з дванадцяти конічних наметів із жердин, вкритих звірячими шкурами і розташованих по колу з невеликими проміжками між ними і отворами в середину круга. В центрі стояв тринадцятий намет меншого розміру, біля якого горіло вогнище. Сумнівів не могло бути, що в цьому наметі живуть полонені товариші. За розмірами решти наметів Макшеєв визначив, що орда складається приблизно з сотні дорослих.

В кругу серед наметів видно було тільки дітей, які бігали здебільшого рачки і скидалися на чорних безхвостих мавп. Вони бавилися, стрибали, билися, сварилися й різко верещали. Біля входу в один із наметів сидів навкарачки дорослий чоловік, теж схожий на мавпу. В бінокль можна було роздивитися, що тіло його вкрите темним волоссям. Обличчям він схожий був на австралійця, але щелепи ще більше випиналися і мав він дуже низький лоб. Колір обличчя був землисто-бурий; під підборіддям чорніла невелика борода, ознака того, що це чоловік.

Незабаром з того ж намету висунувся другий чоловік; щоб вийти, він штовхнув першого коліном у спину. Той похитнувся наперед, схопився на ноги, і обидва стали поруч. Виявилось, що другий був вищий і далеко ширший в плечах і стегнах, тому перший проти нього справляв враження немічного підлітка. Обличчя у цього другого було не таке потворне, а волосся на голові довше і спадало патлами на плечі. Тіло було вкрите менш густим волоссям, особливо на грудях, форма яких виявляла, що це жінка.

Жінка попрямувала через круг до центрального намету. Вона йшла трохи нахилившись наперед і перевалюючись. Її руки, спущені вниз, трохи не доходили колін. Мускули рук і ніг дуже розвинені. Наблизившись до намету полонеників, вона впала навколішки перед вогнищем, простягнула до нього руки з благальним жестом, а потім рачки полізла в намет.

— Прийшла в гості до наших товаришів! — сказав Каштанов.