Володимир Обручов - Плутонія

— Чи не скористуємося ми малолюдністю стійбища і дамо знати товаришам, що ми близько? — запропонував Макшеєв.

— Яким чином? До них не можна підійти непомітно.

— Вистрелимо раз чи двічі з лісу; вони догадаються, бо самі запропонували цей спосіб повідомити.

— А дикунів це не стривожить?

— Вони ж не знають вогнепальної зброї і не зрозуміють, у чому справа.

— Чи не кинуться вони шукати нас?

— Думаю, що ні. Вони, перелякавшись, не насміляться.

— Ну, що ж, спробуємо!

Вони відійшли трохи назад у ліс і раз вистрелили, потім через кілька хвилин вдруге, і повернулися знову до свого спостережного поста на узліссі.

Стійбище стривожилось. Біля кожного намету тепер стояло кілька дорослих, переважно жінок, та дітей різного віку. Всі дивилися в бік, звідки почулися незрозумілі звуки, і щось говорили. Біля центрального намету коло вогнища стояли полонені. Вони були голі до пояса, а нижче пояса зодягнені в подерте лахміття штанів. Їх шкіра була темно-бронзового кольору; волосся нечесане, обличчя пообростали довгими бородами. Вони теж дивилися в бік узлісся, і їх обличчя виявляли радісне здивування.

І раптом обидва, очевидно змовившись, повернулися в сторону, звідки пролунав постріл, і підняли руки. Негайно і всі дикуни попадали на коліна і припали обличчям до землі. Настала тиша. Тоді Іголкін підвівся, склав долоні рупором, і, повернувшись у сторону лісу, почав кричати:

— Майже всі чоловіки орди пішли вранці далеко на полювання, а завтра туди ж підуть жінки, щоб допомогти поділити здобич. Залишаться тільки старі й діти. Тоді й приходьте звільнити нас. Принесіть нам білизну й одяг. Чи все у вас гаразд, чи всі повернулися? Дайте знати, що ви зрозуміли мене, зробивши ще постріл, коли все гаразд, і два, коли ні.

Макшеєв негайно відповз трохи назад і вистрелив. При пострілі Іголкін знову простяг руки догори, а люди, які підвелися з землі, поки він кричав, і збентежено дивилися на нього, знову попадали ниць.

Давши їм полежати трохи, Іголкін підвівся і, повернувшись обличчям до вогню, голосно заспівав веселої матроської пісні. Первісні люди навколішки підповзли ближче і розташувалися великим колом біля вогнища, перекидаючись окремими вигуками здивування. Очевидно, їх полонені досі не робили нічого схожого.

Макшеєв налічив щось із вісімдесят дорослих, більшість яких були жінки. Підлітків і дітей різного віку було значно більше. Вони стояли й сиділи поза колом дорослих і з їх облич було видно, що пісня Іголкіна надзвичайно тішить їх, тоді як дорослі були збентежені і почасти навіть налякані нею.

Поспівавши хвилин десять, Іголкін знову підніс руки догори, а потім він і Боровий, що сидів під час співу нерухомо біля вогнища, попрямували до свого намету. Слухачі почали розходитися по своїх. Але дві жінки підійшли до намету полонеників і сіли біля його входу, очевидно маючи намір оберігати їх сон.

Стійбище незабаром затихло, і тільки вогнище, догоряючи, потріскувало серед спустілого круга.

Каштанов і Макшеєв повернулися до своїх супутників, розказали їм все, що бачили й чули, і спільно обговорили план звільнення товаришів.

Виспавшись добре, мандрівники склали всі речі на нарти і приготували все до негайного від’їзду. Потім пішли до стоянки дикунів, захопивши з собою одяг і взуття для полонеників, рушниці для них та пакунки з подарунками для дикунів. Наблизившись до галявини, вони почули звідти викрики і гавкіт собак. Очевидно, люди ще не пішли. Тим-то мандрівники, крадучись, підійшли до краю галявини і почали стежити з-за кущів.

Вони побачили, що все стійбище заворушилося. Круг між наметами був заповнений людьми, які збиралися на полювання. Жінки й чоловіки виносили з наметів списи, дротики, скребачки, жмути реміння. Діти сновигали всюди між ними, займали зброю, діставали стусанів, верещали й вили. Підлітки пробували дротики, оглядали списи і, випробовуючи їх вістря, кололи жартома один одного. Десятка півтора собак, в яких неважко було впізнати експедиційних, але напівздичавілих, трималися поза кругом, осторонь наметів, очевидно збираючись супроводжувати мисливців, а поки що сварилися й гризлися один з одним.

Нарешті, всю зброю повиносили, і дорослі, озброївшись списами, рушили натовпом на схід. За ними йшли підлітки, які несли дротики, ножі та реміння; вони, очевидно, були зброєносцями та носіями здобичі. Діти, хто на двох ногах, хто на чотирьох, бігли ззаду і по боках з вереском і криком. Собаки йшли віддалік. На краю галявини діти відстали і повернули назад, а натовп мисливців, не менш як сто чоловік, витягнувся довгим рядком по стежці, поступово зникаючи в лісі.