Володимир Обручов - Плутонія

— Тим-то вони й пішли кудись далі на південь.

— А чи не пішли вони нам назустріч, бачачи, що нас так довго немає? — висловив здогад Громеко. — Після того, як похолодало і пішов сніг, вони повинні були згадати, що ми пішли в літньому одязі і без лиж.

— Це мало правдоподібно, бо вони знали, якою річкою ми попливли, а розминутися на ній з нами вони не могли, — зазначив Каштанов.

— Я думаю, що в юрті ми знайдемо розв’язання загадки, — сказав Макшеєв. — Але спершу обійдемо весь горб, щоб подивитися, чи немає яких-небудь слідів, що їх ми можемо ненароком затоптати.

Залишивши сани біля підніжжя, всі четверо пішли навколо горба, уважно розглядаючи поверхню снігу. Але ніяких слідів, ні свіжих, ні старих, на цій поверхні не виявили, і можна було думати, що відколи сніг укрив землю, ніхто не піднімався на горб і не спускався з нього.

Повстяні двері юрти, обернені на південь, були зачинені і знадвору зав’язані: отже, юрта була порожня. Піднявши повсть, мандрівники ввійшли. Юрта мала жилий вигляд. Біля задньої стінки були складені експедиційні ящики з інструментами, колекціями і більш цінним майном. Висіли рушниці, патронташі, одяг товаришів, а біля бічних стінок були згорнені їх спальні мішки. В центрі юрти чорніло вогнище і на тринозі висів навіть чайник; поруч лежала купа дров та хмизу. Все мало такий вигляд, ніби товариші відлучилися не надовго.

Коли прибулі побачили все це, тривога в них посилилась. Їх товариші не пішли ні на полювання, ні на екскурсію, бо і рушниці і спальні мішки залишилися в юрті. Доводилось думати, що якісь вороги — хижаки або люди — напали на них зненацька де-небудь поблизу юрти, наприклад, біля льодовика або в тундрі біля її підніжжя. А собаки, втративши господарів, з голоду або загинули, або розбіглися. А якщо напала орда, то чому вона не пограбувала юрти?

Більш уважний огляд речей виявив, що чайник, рушниця, взагалі всі речі вкрилися шаром пилу. Макшеєв підняв кришку чайника: рештки чаю на його дні були вкриті густою пліснявою. Стало цілком ясно, що люди залишили юрту вже давно.

— А це що таке? — запитав Каштанов, показуючи на дивний дерев’яний предмет, що стояв на одному з ящиків і якого раніше не помітили.

Всі обступили ящик. На ньому стояла фігурка мамонта, дуже грубо вирізана з дерева. Вона була вкрита бурими мазками і шаром жиру, тим-то було навіть гидко доторкнутися до неї.

— Чи не зайнявся Іголкін з нудьги скульптурою? — висловив здогад Папочкін.

— Ні! — сказав Макшеєв. — Це, безсумнівно, ідол, його мазали кров’ю і жиром забитих тварин у вигляді жертвоприношення. Наші товариші знайшли його де-небудь.

— Так, зіставляючи цю знахідку з слідами на піску, не може бути сумнівів, що тут живуть якісь первісні люди, — зазначив Каштанов.

— Вони забили або повели з собою наших товаришів! — скрикнув Громеко.

— Чому ж вони не пограбували речей?

Макшеєв узяв фігуру, щоб краще роздивитися її. На загальне здивування, під нею лежало два папірці, акуратно згорнені. Каштанов швидко розгорнув їх і почав читати голосно.

У першому папірці від 25 вересня говорилося:

Повідомляємо, що ми в полоні у диких людей, які несподівано з явилися в тундрі. Вони захопили нас два тижні тому зненацька, беззбройними в льодовнику, де ми перевіряли склад, і повели з собою в ліси. Юрту і склад залишили незайманими, але не дали нам нічого взяти з собою; собаки побігли за нами. Нас не кривдять, годують і навіть віддають шану, очевидно, вважаючи за чародіїв або богів, але не пускають, пильно вартують і відібрали в нас чоботи і майже весь одяг. Самі ходять зовсім голі, живуть у наметах із жердин та шкур, вогню не знають, їдять сире м’ясо. Зброя в них тільки кістяна і дерев’яна — списи, стріли та ножі. В орді більше ста чоловік, але переважають жінки; полюють чоловіки і жінки. Чоловіків мало, вони немічні, а жінки рослі й дужі. Їх тіло вкрите досить густим волоссям, і вони взагалі схожі на великих мавп (без хвоста), але розмовляють, і ми вже навчилися їх розуміти. Тим-то ми довідалися, що нашу юрту вони вважають за якесь житло богів і ходять туди поклонятися. Ми скористалися цим, щоб послати цю записку, як жертву богові. Вони обіцяли покласти її в юрті. Повели нас на південний схід, униз річкою, через яку ми з вами ходили за вбитим мамонтом, кілометрів на 50–60. Ми думаємо, що вам пощастить звільнити нас без пролиття крові, з’явившись у вигляді богів. Привезіть нам теплий одяг, сірників і тютюну. Літо провели добре, в складі багато харчів.