З пояснень Іголкіна, вона, як видно, зрозуміла, що її відвезуть назад до стійбища і там відпустять, а тимчасом чарівники хотіли завезти її з собою до великих льодів. Довелося зв’язати їй руки і прив’язати до нарти, щоб запобігти новим спробам втекти. Бідолашна Кату тремтіла від страху і схлипувала, бо була цілком певна, що її неминуче з’їдять.
Цього дня з обіду вже перейшли на русло річки, де сніг, ущільнений вітрами, лежав не таким товстим шаром; на ньому нарти і лижі грузли менше, ніж на тропі в лісі. Тому далі посувалися досить швидко, і за день пройшли знову п’ятдесят кілометрів.
На ночівлі вартували по черзі, але все було спокійно. Кату цілий день нічого не хотіла їсти, і на ночівлі її довелося залишити зв’язаною під наглядом вартового. Побачивши блискучі ножі, якими білі чарівники різали шинку за обідом і вечерею, вона вся тремтіла і з жахом стежила за рухами рук, очевидно, ждучи, що ось-ось настане черга зарізати й її.
Так тривала подорож на північ. На восьмий день вийшли в тундру, а під обід дісталися до горба. Кату поступово заспокоїлася за свою долю, звикла до чарівників і почала брати сиру їжу. Від чого-небудь вареного чи смаженого вона з огидою відмовлялася. На третій день шляху їй розв’язали руки, а на п’ятий і ноги, коли вона пообіцяла, що не втече.
Під час цієї подорожі Іголкін і Боровий поступово розповідали про своє життя з первісними людьми, а Каштанов записував їх розповідь.
З того дня, як експедиція пішла на південь, Іголкін і Боровий, залишившись у юрті, взялися будувати метеорологічну будку для встановлення інструментів та робити міцні двері в складі-льодовнику, щоб захистити його від своїх собак та інших хижаків. Покінчивши з цією роботою, вони почали пробивати нову галерею в льоду горба, нижче на схилі, щоб собакам було де ховатися від спеки, яка поступово збільшувалася і примушувала собак бігати на край льодів, що потроху відступали на північ. До закінчення цих термінових робіт на полювання ходили лише зрідка, для поповнення запасу харчів. Але потім почали полювати щодня, щоб запастися м’ясом на зиму: сушеним — для собак і копченим — для людей. Повертаючись із лісу з нартою, завжди набирали дров, а тому поступово запасалися й ними на холодні місяці.
Під час полювання траплялися мамонти, носороги, первісні і мускусні бики, велетенські й північні олені. На річках і в тундрі стріляли гусей, качок та інших птахів, якими в основному й харчувалися. М’ясо великих тварин сушили й коптили. Діла було по горло, і в турботах часто недосипали. На полюванні бували різні пригоди, які, проте, кінчалися щасливо.
Перший час після від’їзду товаришів на південь погода дедалі поліпшувалась, хмарний покрив щодалі частіше розривався, і Плутон світив по кілька годин зряду. Температура підвищилась до 20° у тіні, і в тундрі настало справжнє літо. Але з половини серпня стало повертати на осінь Плутон частіше ховався за хмарами, інколи йшов дощ, після якого в тундрі піднімався туман.
Температура поступово знижувалась, і на початку вересня, коли дули сильні північні вітри, спадала до нуля. Листя почало жовкнути, і до половини вересня вся тундра втратила зелений літній одяг, оголилася, побуріла. Час від часу перепадав сніг.
Готуючись до зими, Іголкін і Боровий переглянули всі запаси, консерви та речі в складі і частину їх перенесли до юрти. Над цим вони працювали другий день, і тільки-но зачинили склад, збираючись обідати, як несподівано на них напали дикі люди, що підкралися з другого боку горба. Боровий і Іголкін, яким і на думку не спадало, що в Плутонії існують люди, крім ножів, не мали при собі зброї. Ті ж, що напали, були озброєні списами, ножами, дротиками, і тому опір був неможливий. Але, розгледівши білих людей, юрту і метеорологічну будку, поставилися до небачених істот з пошаною і повели їх до свого стійбища.
Останнє, як виявилося, було близько — кілометрів за десять від юрти, серед дрібнолісся (згодом полоненики довідались, що орда тільки напередодні перекочувала зі сходу). Коли полонеників привели, первісні люди довго радилися, що з ними робити. Чоловіки пропонували принести їх в жертву богам, але більша частина жінок вирішила інакше. Вони, мабуть, гадали, що присутність незвичайних пришельців в орді зробить її могутньою, забезпечить успіх на полюванні, в сутичках з іншими ордами, і тому вирішили не відпускати полонених, не робити їм нічого лихого, а оселити в окремому наметі посеред стійбища.
Читать дальше