Володимир Обручов - Плутонія

— Прощай, колишня російська земля, дорогоцінність, подарована американцям.

— Як це? — здивувався Боровий. — Скільки я пригадую, наш уряд продав Сполученим Штатам цю похмуру країну.

— Так, продав за сім мільйонів доларів. А чи знаєте ви, скільки янкі вже виручили з цієї похмурої країни?

— Ну, стільки ж або, може, вдвоє!

— Ви жорстоко помиляєтесь! Самого золота вони вивезли з Аляски на двісті мільйонів доларів. А крім золота, ще цілком не вичерпаного, там є срібло, мідь, олово і кам’яне вугілля, що його починають видобувати. Далі хутро, великі ліси по Юкону. Будують залізницю, Юконом ходять пароплави.

— Ну, нам жалкувати нема чого! — зауважив Труханов. — У нас і Аляска залишилася б у такому первісному стані, як Чукотська земля, де теж є і золото, і вугілля, і хутро, а пуття від усього цього ніякого…

— До якогось часу, — відказав Каштанов, — вільний розвиток Росії взагалі придушений самодержавством. Але зміниться уряд, і ми, можливо, почнемо працювати в великих масштабах, і тоді Аляска нам би дуже придалася. Володіючи нею і Чукотською землею, ми б командували всією північчю Тихого океану і жоден американський хижак не насмілився б заглянути сюди. А тепер вони почувають себе господарями в Берінговому морі і в Льодовитому океані.

— І навіть у Чукотській землі! — з жалем додав Макшеєв. — Вони постачають чукчам товари і вимінюють у них на спирт хутро, моржову кістку, шкіри.

Другого ранку землі не було видно, і «Полярна зоря» пливла зі зменшеною швидкістю Морем, що здавалося безкраїм, незважаючи на кригу, яка біліла навкруги. Спереду на горизонті стояв густий туман. Вітер послабшав, інколи йшов лапатий сніг, і тоді горизонт швидко звужувався, а судно уповільнювало хід; температура повітря була тільки +0,5°. Близько полудня визирнуло сонце і дало змогу визначити широту: вона виявилась 70°3΄. Таким чином «Полярна зоря», завдяки ходовому вітрові і майже вільному морю, за тридцять шість годин встигла пройти третину віддалі між виходом з Берінгової протоки і берегом шуканої землі.

Дальші два дні ці сприятливі умови тривали, і мандрівники досягли вже широти 73°39΄. Але надвечір четвертого дня плавання по морю Бофора крига швидко згустилася, і суднові доводилося вже лавірувати тихим ходом у вузьких проміжках між крижаними полями.

На всьому цьому шляху не зустріли ніяких суден; очевидно, пора року була надто рання для китобоїв. Коли це виявилось, Труханов сказав Макшеєву:

— Як бачите, Якове Григоровичу, ми китобоїв не зустріли, і вам, хоч-не-хоч, доведеться залишитися на «Полярній зорі» моїм гостем. Але, може, ви вважаєте за краще взяти участь у санній експедиції, якщо ми знайдемо шукану землю?

— Хоч яке приємне ваше товариство, — відказав Макшеєв, — але сидіти півроку або рік без діла на судні серед криги мені буде важко. А в експедиції я візьму участь з великим задоволенням і, гадаю, не без користі для неї. Я добре вмію ходити на лижах, їздити на собаках і беру на себе разом з Іголкіним догляд за ними. Можу також готувати їжу для всієї компанії, провадити знімання, допомагати професорові Каштанову в геологічних спостереженнях. Як гірничий інженер, я дещо розумію в геології.

— В такому разі я вважаю питання розв’язаним і дуже радий, що склад експедиції збільшився на одну енергійну й досвідчену людину, — сказав Труханов.

Умови участі Макшеєва визначили дуже швидко, а ввечері він показав Каштанову колекцію гірських порід Аляски і Чукотської землі, захоплену ним з копальні.

Професор оглянув її з великим інтересом і переконався в серйозній підготовці Макшеєва, який може стати добрим помічником у роботі.

Вночі довелося простояти кілька годин на місці. При повному штилі туман став такий густий, що за десять кроків нічого не було видно, все ніби потонуло в рідкому молоці. «Полярна зоря» зупинилась біля великого крижаного поля і всі, крім вартових, спокійно спали.

Вранці туман почав потроху розходитися і клубочитись під подувами північного вітерця. Приготувалися до дальшого плавання. Вітер незабаром став дужчати, туман поступово зникав, відступаючи на південь, крижані поля зашурхотіли і теж почали рухатися.

Спереду відкрився досить вільний прохід, і «Полярна зоря» під парою знову попливла на північно-північний схід, але повільно, щоб не стикнутися з крижинами і щоб мати змогу швидко зупинитися або повернути в той чи інший бік.

Увесь вечір і до півночі йшли вперед то повільно, то досить швидко. Але потім сонце, що світило з полудня, хоч і з перервами, сховалося в пелені туману на північному горизонті, а незабаром туман насунувся і на «Полярну зорю». Ця ніч була менш спокійна, ніж попередня: дув невеликий північний вітер, крижані поля рухалися, натискували одне на одне, тріщали й ламалися. Клубочучись, туман не давав змоги роздивитися шлях, доводилося здебільшого стояти на місці і пильнувати, щоб великі крижини не затиснули судно.