Володимир Обручов - Плутонія

Нарешті каюр придумав дотепний, хоч і не дуже приємний для кудлатих пасажирів, спосіб посадки. Він відпихнув човен кроків на п’ять від берега, дав у руки його причала одному з матросів, і потім почав кидати собак по парі через воду в човен, незважаючи на їх опір. Звиваючись у повітрі, собаки падали на дно, дерлися передніми ногами на борт і вили несамовито, але стрибати у воду все ж не наважувались. Коли човен був повний неспокійними парами, які й далі продовжували стрибати та скавчати, його підвели носом до берега. Матроси і каюр швидко вскочили і взялися за весла. При першому ж помахові весел зграя, немов зачарована, стихла і мовчала протягом усієї переправи. Але тільки-но човен стукнувся об корпус «Полярної зорі», як концерт відновився з подвоєною силою. З берега було видно, як собак парами піднімали на палубу в кошику, спущеному з борту судна на вірьовці, і як каюр носив їх у відведену загороду, де добра порція юколи примусила їх примиритися з своєю долею.

Метушня на палубі, брязкіт якірного ланцюга і скавчання стривожених собак рано розбудили другого дня мандрівників, які не полінувалися зійти нагору, щоб востаннє глянути на містечко і його жителів, які зібралися на березі проводжати судно. Під вигуки «ура», «щасливої дороги», що супроводжувались маханням шапками і хустками, та під виття собак «Полярна зоря» зробила плавний поворот і на повний хід попрямувала через бухту до воріт. Берег швидко відступав у далечінь і одночасно з тим на задньому плані з-за найближчих до міста гір почав випливати сніжно-білий конус Авачинської сопки. Тонким, прозорим струмочком з її вершини вився димок.

— Задиміла наша сопка! — почувся голос за спиною мандрівників, які стояли біля борту і милувалися красивою картиною.

Всі оглянулися. Це був той енергійний чоловік, що напередодні перекидав собак у човен. Тепер він був одягнений у кухлянку — куртку з оленячого хутра шерстю наверх. Вузький і трохи косий проріз його карих очей, випнуті вилиці, смуглявий колір обличчя, приплесканий ніс і ріденькі чорні вусики одразу виявляли його монгольське походження. Він, посміхаючись, дивився на мандрівників.

— Це новий член нашої експедиції — Ілля Степанович Іголкін, начальник тридцяти собак і каюр передньої нарти, який навчить нас керувати цими неспокійними тваринами, — сказав Труханов, вітаючись з каюром.

— Наші собаки дуже спокійні, пане начальнику! — відказав той. — Вони вже вгамувалися. Адже залишати батьківщину нікому не охота, тому вони й вили.

Коли Іголкін відійшов до собак, Труханов передав товаришам відомості про цього члена експедиції. Іголкін був родом із Забайкалля, з бурят-козаків якоїсь станиці на кордоні Монголії, і брав участь у війні з Японією, після якої залишився у Владивостоку. Завезла його на Камчатку наукова експедиція, і йому сподобалась країна димучих сопок, її привілля, рибні багатства, полювання на ведмедів. Він знайшов тут другу батьківщину, швидко пристосувався до своєрідних умов тамтешнього життя і став відомий усьому Петропавловську, як спритний каюр і провідник любителів полювання. Взяти участь в експедиції Труханова його спокусила висока плата, видана йому за рік наперед, що дала йому можливість збудувати будинок і придбати худобу та знаряддя промислу.

Через годину після підняття якоря «Полярна зоря» входила вже у ворота Авачинської бухти, що тягнуться на п’ять з чимось кілометрів. Праворуч біля входу, проти стрімких скель мису Бабушкіна, з моря чорнів брилою величезний Бабушкін камінь, близько ста метрів заввишки, з плоскою вершиною, дуже зручною для гніздування морських птахів.

Сотні чайок, бакланів та інших пернатих, сполоханих шумом машини, закружляли навколо цієї скелі, сповнюючи повітря різкими криками.

Обігнувши мис Дальній з маяком, «Полярна зоря» круто повернула на північний схід і попрямувала понад східним берегом Камчатки, поступово віддаляючись від нього.

Два дні спостерігати не було чого. Крім того, дув холодний норд-вест, наносячи то дощ, то крупу або сніг. Море було неспокійне, і теплі каюти більше приваблювали, ніж мокра палуба.

Нарешті вітер ущух, але зате з’явилась плаваюча крига і тумани. Два дні йшли тихим ходом, щоб не наскочити на крижане поле. Коли вияснилась погода, праворуч показався берег скелястого острова Св. Лаврентія, а ліворуч — мис Чукотський. На захід від останнього, на березі глибокої бухти Провидіння, була факторія; там для експедиції було складене вугілля, завезене завчасно зафрахтованим судном. «Полярна зоря» віддала якір, і почалося вантаження вугілля. Після тижневого плавання всі поспішили на берег. Але берегові скелі не давали простору для екскурсії, а сніг ще вкривав схили, і тільки невелика площа навколо факторії була вільна від нього.