Володимир Обручов - Плутонія

Вранці північний вітер посилився, туман розігнало, але зате крига почала дуже рухатися, і день пройшов у великому напруженні. Капітан повинен був використати весь свій досвід, щоб пробиватися повільно вперед, лавіруючи м;ж полями, відступаючи, повертаючи то вправо, то вліво. Матроси з довгими баграми стояли біля обох бортів, щоб відштовхувати судно від крижин, які натискували на нього. На щастя, краї крижаних полів були дуже поламані, айсбергів не було видно, і тільки іноді гряди дрібної криги, нагромаджені подекуди на полях, становили більш серйозну небезпеку.

Уночі в боротьбі з кригою довелося взяти участь усім пасажирам, щоб дати матросам змогу по черзі відпочивати. Туману не було, дув досить свіжий норд, і судно просувалося вперед. Вранці помітили зграю якихось птахів, що пролетіли на північ, і двох ведмедів, які гуляли по великому полю за кілометр від судна. Це були ознаки того, що десь поблизу земля.

Визначення широти приблизно опівдні дало 1°12΄5˝. Отже, незважаючи на кригу, «Полярна зоря» за три доби встигла просунутися на північ на 1°33΄.

Коли капітан проклав на карті курс судна, Труханов сказав членам експедиції, які зібралися навколо стола:

— Досі нам щастить надзвичайно! В 1879 році «Жаннетта», що вийшла, як і «Полярна зоря», з Берінгової протоки, ціле літо билася серед криги, не пропливши навіть до 73° північної широти, і на початку вересня була остаточно затерта трохи далі на південний схід від острова Врангеля. А ми за чотири з половиною доби без особливих труднощів встигли пробратися за 75°.

— Тепер до землі можна дістатися і пішки, якщо крига остаточно припинить наше плавання, — сказав капітан. — Я гадаю, що залишилося не більш як вісімдесят або сто кілометрів.

Того ж дня пізно увечері північний горизонт, проти звичайного, зовсім звільнився від туману та хмар, і коли сонце спустилося майже до горизонту, на червоному фоні неба можна було помітити вдалині дрібнозубчасте пасмо.

— Це безумовно земля! — вигукнув капітан, спостерігаючи в підзорну трубу. — Крижані поля не мають таких обрисів, і, крім того, на білому фоні видно численні темні плями!

— І вона ближче, ніж ми гадали! Мені здається, що до неї не більш як п’ятдесят-шістдесят кілометрів, — зазначив Макшеєв.

— Отже, полярний материк існує, і наша експедиція споряджена недаремно! — з задоволенням сказав Труханов.

Всі були збуджені, побачивши землю, і довго не лягали спати. Туману не було, і це дало змогу спостерігати рідке видовище: північне сонце, пропливши вогненною кулею над гребенем віддаленого гірського пасма, знову почало поступово підійматися вище — «Полярна зоря» цілу ніч і цілий ранок просувалася вперед, пробиваючись, як і раніше, через більш-менш густу кригу. Опівдні визначення широти показало, що за добу судно просунулось на північ майже на пів-градуса.

Надвечір сонце, що світило зранку майже без перерви (дуже рідке явище в цих широтах), сховалося за хмарами. Незабаром все небо затягло і розгулялася хуртовина, немов серед глибокої зими. Дрібний сніг засліплював очі, все ховалось у білястій імлі. Великого хвилювання на цьому морі, густо вкритому кригою, вітер не міг викликати, але крижані поля почали рухатися, стикаючись одне з одним, і по їх краях здимались тороси з нагромаджених одна на одну крижин, досягаючи чотирьох і навіть шести метрів у висоту. Становище судна було небезпечним. Довелося, залишаючись під парою, стояти майже на місці і, відбиваючись від криги, то посуватися трохи вперед, то відступати назад. Усі були напоготові, і тільки завдяки спеціальній конструкції корпусу судно витримувало величезний натиск криги.

Нарешті «Полярній зорі» пощастило зайти у велику виїмку на східному боці величезного крижаного поля, захищену від безпосереднього натиску, де судно й простояло спокійно кінець ночі.

До полудня хуртовина вщухла, сонце виглянуло і дало змогу визначити широту. Всіх неприємно здивувала звістка, що норд відігнав судно разом з кригою на південь. Але цей же вітер одночасно дуже розбив і роз’єднав крижані поля, тому за два наступних дні, при похмурій і тихій погоді, «Полярна зоря» досить легко пробивала собі шлях і, безсумнівно, значно просунулась на північ.

Земля мала бути близько, бо лот, який досі в морі Бофора показував незмінно глибини 500–700 морських сажнів, тепер зустрів дно вже на глибині 80 сажнів. Очевидно, тут починалася вже континентальна підводна платформа полярного материка. Але через похмуру погоду, хмари, що низько слалися над поверхнею моря, і дрібний дощ цієї близької землі зовсім не було видно.