Кір Буличов - Біла сукня Попелюшки

— Важко. Вона ж не зовсім біоформ. Підводників готували ще до Геворкяна. До того ж вона й не захоче. Сандрі подобається її життя. Вона схиблена на океані. Колись вам напевно розповідатимуть їхню історію. Дуже романтично. Вони познайомилися, коли Сандра вже працювала на Наїрі. Вона прилетіла якось до нас у Тбілісі на конференцію, там зустріла Єрихонського… ну й уявляєте… Він, коли про все дізнався, намагався її відрадити. Безрезультатно. Так що ж ви думаєте: в результаті він сам перейшов працювати на Проект, щоб бути поруч.

Гогія зітхнув.

— А ви могли б полюбити підводницю? — запитав Павлиш.

— Звідки мені знати, якщо в мене в Кутаїсі молода дружина живе? Звичайнісінька дружина. Дуже гарна. Я вам у лабораторії фото покажу. Листа прислала — три кілограми.

— Ну, а ось… — Павлиш показав на птахів, що майоріли в небі.

— Це зовсім інша справа, — сказав Гогія. — У Алана в самого дочка в нашому інституті працює. Це тимчасово. Це як маска. Прийшов додому, зняв маску і живи.

— Ага, — пролунав голос Дімова, — є щілина!

Павлиш тримав рацію на прийомі, вимкнувши передачу, щоб його розмова з Гогією не заважала іншим.

— Та що там казати, — продовжував Гогія, — ви у Вана були?

— Мене там поселили.

— Правильно. Велика кімната. Світла. Там на полиці портрет Марини Кім стоїть. Не помітили?

Гогія не дивився на Павлиша і не помітив, як той почервонів.

— Ми з Нільсом відвалили камінь, — сповістив Дімов. — Є хід. Дуже вузький. В глибині ще завал.

— Ну то й що? — спитав Павлиш у Гогії. — Ви сказали, що у Вана є портрет Марини Кім.

— Так. Він в неї смертельно закоханий. Він знав її ще на Землі, коли вона стажувалася в інституті. Мене тоді в інституті не було, я тільки тут до них приєднався. А тут ще в Марини почалися неприємності…

— Є! — крикнув Дімов. — Пішов камінь! Обережніше!

Павлиш завмер.

«Раз, — вважав він про себе, — два, три, чотири, п’ять…»

Дімов голосно зітхнув.

— Ну й сила величезна у тебе, Нільсе. Він таку брилу утримав, просто розумом не осягнути.

На зв’язок вийшла Станція. Запитували, чи вислати другий флаєр.

Павлиш велів чекати і поки змонтувати підводного робота. Може, доведеться його доставляти сюди.

— Правильно, — підтвердив Гогія. Потім продовжував свою розповідь: — Я деталей не знаю. Тільки вся справа в її батькові. Він моторошний педант. Він заборонив Марині йти до нас в інститут. Сказав, що не захоче її більше бачити… Загалом, боявся за неї, пробував впливати, але на Марину дуже важко впливати. Коли вона все-таки не підкорилася, він, як людина слова, сказав, що більше її не побачить. Правильно сказав. Батько завжди батько. Треба поважати.

— Тріщина відкрита, — повідомив Дімов, — я залишаюся поки тут. Нільс спробує до них дістатися.

— А далі? — кинув Павлиш.

— Вам, напевно, нецікаво.

— Нічого, все одно чекаємо.

— Ван допоміг Марині втекти з інституту на один день.

— На Місяць? — вирвалося у Павлиша.

— А як ви здогадалися?

— Це було півроку тому?

— Так, якраз півроку. Вона вже пройшла курс підготовки, з неї зняли біокопії й почали обробку терапевтичними засобами, щоб знизити опірність організму. Не могла вона втікати. Не мала права. На місці Геворкяна я б її обов’язково звільнив. А вона полетіла на Місяць. Звідти мав стартувати її батько. Він капітан «Аристотеля».

— Нільсе? Це ти, Нільсе? — почувся голос Вана.

— Він передає, що знайшов їх, — сказав Дімов, — знайшов.

— У якому вони стані?

— Не знаю. Чекайте.

— Ну й чим усе кінчилося? — спитав Павлиш.

— Га? Ми про Марину? Нічим. Пробачили. Ван усю провину взяв на себе. Марина усю провину взяла на себе. Дімов усю провину узяв на себе, Геворкян подивився на них, старий чоловік, м’який став… і пробачив. Романтична історія. Тільки батько не пробачив. Відлетів, розумієте? Але пробачить. Куди подінеться…

— На якій вони глибині? — спитав Павлиш Вана, увімкнувши передачу.

— Двадцять метрів нижче мене, — відповів Ван.

На катері заповнили водою вантажний відсік, помістили в нього біоформів-акул і пішли до Станції.

Павлиш тим часом повернувся до острова, щоб евакуювати звідти Сандру і Пфлюґа і вивезти устаткування.

Потік лави змінив напрям і погрожував затоці та сховищу. Сандра все ще не прокидалася.

Поки Пфлюґ з Гогією влаштовували в кабіні Сандру, Павлиш повернувся у сховище. Він витягнув прилади, вимкнув живлення рації, задраїв люк. Тепер сховище буде порожнім доти, поки природа не втихомириться. Гогія вискочив із флаєра, взяв один із ящиків, побіг назад. Залишався ще один контейнер — такий важкий, що понести його можна було тільки вдвох. Павлиш сів на край ящика, чекаючи, поки хто-небудь повернеться допомогти йому.