Василь Базів - Кінець світу. Том 1. До…

У Книзі Буття (вірш 26–27) сказано: «І сказав Бог: створимо людину по образу Нашому. По подобію Нашому. І створив Господь Бог людину із праха земного, і вклав у нього дихання життя, і стала людина живою».

Для створення «по образу і подобію» істоти, яка вже існує, необхідно, щоб новостворювана істота володіла набором генів свого батька. Є така штука, як хромосоми, які є всередині кожної живої клітини і визначають фізичні та інтелектуальні характеристики потомства.

Хромосоми ці є стержнями, на які нанизані довгі нитки ДНК. За наявності лише чотирьох нуклеотидів ДНК можна уявити собі ланцюг комбінацій, і у цей ланцюг вкраплюються хімічні «сигнали», які запускають або зупиняють синтез. Синтезуючі ензими діють, як хімічні посередники, активізуючи РНК, які виробляють білки для побудови м’язової тканини і множини диференційованих клітин живого організму, запускаючи імунну систему. Це і називається продовженням роду — продукуванням потомства «по образу і подобію».

Новостворену богами людину шумери називали ЛУ У буквальному сенсі перекладається як приручений.

На глиняних таблицях з Месопотамії зображено безліч образотворчих ілюстрацій, як це робилося. Справа у тому, що мова не йде про стопудовий креатив. Створення з нуля, на порожньому місці. Не створення із нічого чогось, а саме про своєрідне приручення йде мова.

Коли Енкі доповідав володарю Нібіру (дванадцятої, їхньої рідної, планети) про свій план, то він повідомив, що у нього є ідея створювати новий вид не з нуля, а використати існуючий гомінід шляхом його вдосконалення «по образу і подобію».

Далі пішла вже технологія. Йдеться про божественний елемент, який описується як субстанція, і земний елемент, який називається глина. У перекладі на наукову мову, як десятки тисяч літ тому, так і тепер, — про змішування божественних генів аннунаків із земними генами мавполюдини шляхом запліднення яйцеклітини його самки. Виходить так, що Адам став першою людиною із пробірки. Штучне запліднення — штука банальна як для людини ХХІ століття.

А тоді, як скрупульозно описують першоджерела Біблії — шумерські історичні хроніки, — процесом керував бог Енкі. За розподілом обов’язків серед нефілім — президент академії наук. Він звелів богині Нінту «намішати глини». До речі, все робилося руками цієї Богині Землі і дружини мудрого Енкі.

Нінту діяла строго за інструкцією. Належало отримати два екстракти — із аннунака, і для цього нею був підібраний молодий бог. Вона взяла у нього кров і «ширу», а відтак за допомогою очищаючих ванн отримала есенцію. Те, що вийшло із крові, було названо ТЕ.Е.Ма, що перекладається як «те, що скріплює пам’ять». Тепер це називається ген.

Другий елемент, отриманий із молодого аннунака, — «ширу» — перекладається як плоть. Чоловіча сперма.

Два елементи Нінту ретельно перемішала. Потім першочоловіка часом називали ЛУЛУ, що перекладається як змішувати. По–теперішньому найбільш влучне означення — гібрид.

З другого боку, яйцеклітинка другого учасника процесу — самки мавполюдини — так само очищалася у виключно стерильних ваннах, а відтак поміщалася у так звану посуду — форму. Тут яйцеклітині належало пробути визначений термін, поки вона вже на другій стадії змішувалася із субстратом двох божественних елементів.

Наступний етап — запліднена і відформатована яйцеклітина повинна була — за всіма правилами генетики — реімплантована у матку жінки.

Уявляєте, завданнячко — кому народити першу на Землі людину! Тут навіть у богів голова піде обертом. Але всі ризики виявилися меншими, ніж монументальність божественної мети — започаткувати на одній із планет однієї із систем — Сонячній — рід богоподібних істот!

Після тривалих вагань керівник проекту Енкі доручив головну роль у проекті своїй дружині — Нінту. То було ризиковане експериментування над найближчою тобі особою, але Нінту усвідомлювала, що вершиться, тому погодилася.

А вершиться не багато не мало — започатковується рід людський на сьомій планеті Сонячної системи під назвою Земля!

Започатковується жива порода богоподібних істот, яких ще не було і немає довкруж Сонця за мільярди мільярдів кілометрів і за довгі світлові роки.

Звичайно, за простір поза межами планетарної системи нашого улюбленого Сонця розписуватися не будемо. Бо там таких систем, як наша із дванадцятьма планетами, включно із Нібіру, — просто несть числа. І просто треба бути круглим профаном, аби бити себе в груди, що вже у такому масштабі — ми одні єдині.