Микола Трублаїні - Глибинний шлях

Ось як уявляв це письменник:

«Війна почалась несподівано, — пише він. — Хоча взаємини з державами, де до влади прийшли реакційні партії, стали дуже загострені, але була надія, що конфлікт можна розв’язати шляхом дипломатичних переговорів. Вороги ж повелися підступно: ідучи на переговори з нами, вони тимчасом зосереджували свої армії на наших кордонах».

Самий напад стався неждано-негадано:

«Ми дивилися на зоряне небо. У Москві зорі були ледве видні: заважала електрика, що заливала місто.

Раптом електричні ліхтарі почали гаснути, і зорі над столицею засяяли яскравіше.

В будинку теж погасло світло. Почулися поспішні кроки. З другої кімнати увійшов Антон Павлович.

— Війна!.. — схвильовано скрикнув він. — По радіо передають урядове повідомлення. Годину тому стався одночасний напад на надпі східні й західні кордони. Проти нас виступив блок імперіалістичних держав. Над прикордонними містами відбуваються повітряні бої. На кордонах уже гримить артилерійська канонада… Передбачається, що ворог має намір напасти з повітря на Москву».

Як бачимо, фантастика Трублаїні була досить близькою до дійсності. Письменник глибоко аналізував події, усвідомлював, з яким підступним ворогом нам доведеться боротися. Він закликав читачів не довіряти ворожій дипломатії, бути на сторожі, пам’ятати, що ворог має сильну техніку.

І все-таки автор припустився прикрої помилки: він стверджує, що у війні Радянський Союз залишився самотнім. Історія показала, що в нашій боротьбі з фашизмом ми мали союзників серед демократичних народів, а в результаті війни значно виріс авторитет нашої держави, зміцнився її міжнародний стан.

І ще одна помилка. Письменник — правда, дуже коротко — подає опис боїв, хід воєнних дій в цілому. Проте ясно: головний наголос робить на техніці, недостатньо підкреслюючи, що нашу перемогу обумовлюють насамперед переваги соціалістичного ладу над капіталістичним, моральна велич наших воїнів, носіїв передової радянської ідеології.

Оборонній темі підкорена і основна лінія твору — побудова на великій глибині підземного шляху між Москвою і Владивостоком.

Для чого будується цей шлях? Для надшвидкісного руху поїздів, а це насамперед має виключне стратегічне значення на випадок війни, бо дає можливість протягом кількох годин перекинути великі військові з’єднання із Заходу на Схід і навпаки.

Знову ж таки автор настирливо акцентує увагу читача на темі нападу ворога, і саме нападу із Заходу і Сходу, на необхідності нової техніки, що давала б змогу швидко маневрувати і воднораз боротися з технікою ворога, його авіацією, його танками, яким автор протиставляє свої, дещо, правда, незграбні, підземні кораблі-літостати.

Отже, підземний шлях, тунель-вакуум, літостати, що неждано з’являються в тилу у ворога і громлять його техніку, — така тематика наукової фантастики автора.

Пригадується мені, що тоді, коли він працював над твором, дехто говорив: «А чому така проблема-побудова підземних шляхів на тисячі кілометрів? Чи не далеко це від реальної дійсності?» Дехто радив: «Доцільніше взяти темою, скажімо, повітряні сполучення, ракетні двигуни, використання атомної енергії». Це, мовляв, ближче до реального стану техніки і до того, куди скерована зараз наукові думка.

Микола Петрович відповідав на це жартома:

— Мені дуже подобається московське метро…

Можливо, тема справді була навіяна цією прекрасною новобудовою, що її саме тоді закінчували. Проте це не єдиний стимул.

Трублаїні не любив повторюватися. Ракетні двигуни, нові джерела енергії — теми, що в літературі не раз піднімалися. Микола Петрович завжди шукав нового. Це з одного боку, а з другого — що нового додала б ще одна фантастична книга, скажімо, про повітроплавство? Хіба за проектами авторів фантастики будується нова техніка чи спрямовується конкретна наукова думка? Важливо те, куди скеровуються мрії, фантастика, до чого кличе автор.

Дерзайте!

Творіть!

Зміцнюйте Батьківщину!

Цими кількома словами розкривається вся суть романа «Глибинний шлях».

Професор Довгалюк на «вечорі фантазії», де зібралися його колишні улюблені учні (герої роману), говорить, безперечно висловлюючи думку самого автора:

«Ви самі колись належали до юних фантастів і знаєте мої симпатії до тих, хто складає карколомні проекти, бо смілива думка — це те, що я найбільше ціную в людях. Підлітки, ще не озброєні знанням, особливо сміливі, хоча мало не завжди їхні задуми надто фантастичні, практично нездійсненні. Але не може бути ні великого інженера, ні видатного хіміка, ні славетного лікаря, якщо вони не мають нахилу до фантазування…