— Сила, що є в мені, — сказав Яма, доливаючи їй чаю, — збереглася незайманою, бо джерело її — зовсім не те, що у вас.
І Яма всміхнувся, блиснувши разком великих рівних зубів. Посмішка захопила краєчок рубця на його лівій щоці й потяглася вгору, до кутика ока. Він підморгнув богині, наче поставив крапку після сказаних слів, і провадив: — Моя могутність переважно походить від знань, навіть Владарі Карми не змогли вирвати їх у мене. Могутність же більшості богів залежить від особливої фізіології, яку вони частково втрачають, коли переселюються в нове тіло. Минає час, і мозок, що так чи інак зберігає пам’ять, змінює будь-яке тіло — до певної міри, — він породжує новий гомеостаз, а це обумовлює поступове повернення могутності. Моя, однак, повернулася швидко й тепер уся при мені. Адже навіть якби це було не так, у мене лишаються мої знання, і я користаюся ними, як зброєю, — а це і є могутність.
Ратрі сьорбнула чаю і сказала:
— Байдуже, які джерела в твоєї могутності, та коли чуття твоє підказує, що нам треба звідси рушати, ми повинні вирушити. Як скоро?
Яма розв’язав капшучок з тютюном і, поки говорив, заходився крутити цигарку. Ратрі спостерегла, що його смагляві гнучкі пальці завжди рухаються так зграйно, ніби перебирають струни музичного інструмента.
— Про мене, то нам не варто баритися тут довше, як на тиждень або днів десять. За цей час треба відлучити Сама від цієї місцини.
Ратрі кивнула.
— І куди подамося?
— Кудись у маленьке південне князівство, де ми зможемо вільно собі ходити і де нас ніхто не знайде.
Яма закурив і затягся димом.
— Я маю кращу ідею, — озвалася Ратрі. — Знай же, що під личиною смертної я — власниця Палацу Ками [10] Кама — в давньоіндійській міфології бог кохання. Нехтувати його дарами вважалося тяжким гріхом.
в Кайпурі.
— Блудинцю, святоблива паніє?
Вона насупилась.
— Так його незрідка взиває голота, а тобі зась, і кинь глузувати, величаючи мене «святобливою панією», як у тому прадавньому анекдоті! Палац Ками — то місце спочинку, насолоди, святості, та ще й приносить мені найбільше зиску. То, я певна, була б найліпша криївка для нашого підопічного, поки він підрихтує свої сили, а ми — свої плани.
Яма ляснув себе по стегну.
— Го-го-го! Ну хто здумає шукати Будду серед блудниць? От і добре. Чудово! Мерщій же в Кайпур, люба богине, — у Кайпурі в Палац Кохання!
Ратрі скочила на ноги й тупнула сандалією по кам’яній підлозі.
— Я не бажаю, щоб ти говорив так глузливо про мій заклад!
Яма опустив очі й насилу зігнав з обличчя усмішку, а тоді теж підвівся і відважив їй уклін.
— Даруй мені, люба Ратрі, але це було таке несподіване відкриття…
Він затнувся й відвів погляд убік. А коли знову поглянув на неї, то був сама розважливість та добропристойність і провадив:
— Першу мить мене просто приголомшила явна, здавалося б, несумісність. Але тепер я визнаю твою мудрість. Це ж ідеальне прикриття, воно приносить тобі не тільки багатство, а й щось куди важливіше: то джерело довірчої інформації від купців, воїнів і жерців. А вони — невід’ємна частина суспільства. І все це дає тобі певне становище й право голосу в громадському житті. Бути богом, богинею — одна з найстародавніших професій у світі, то кому ж, як не нам, богам-паріям, шукати захистку в тіні іншої, теж освяченої віками, традиції! Честь і хвала тобі за мудрість і передбачливість. Ні, я не скажу й слова лихого про підприємство нашої благодійниці й спільниці. Навпаки, я жду не діждуся, коли ми вирушимо туди.
Ратрі всміхнулась і знову сіла.
— Я приймаю твоє єлейне вибачення, о сину змії. Що не кажи, а довго гніватися на тебе несила. Будь ласкавий, налий-но мені ще трохи чаю.
Вони сиділи собі любенько — Ратрі попивала чай, Яма посмоктував цигарку. Вдалині грозові хмари затулили півкраєвиду. Згори на наших співбесідників ще світило сонце, проте вогкий холодний вітер задував і до них у криту галерею.
— Ти бачив кільце, оте залізне, що його носить Сам? — спитала Ратрі, жуючи другу цукерку.
— Бачив.
— Тобі не відомо, звідки воно в нього?
— Ні!
— І я не знаю. Проте, здається мені, нам треба вивідати, що то й до чого.
— Атож.
— З якого боку нам підступитися?
— Я дав завдання Текові. Йому куди легше, ніж нам, блукати лісовими хащами. Оце зараз він ходить за ним назирці.
Ратрі кивнула:
— От і добре.
— Я чував, — озвався Яма, — що боги й досі коли-не-коли навідуються до найуславленіших палаців Ками, розкиданих по всіх усюдах; зазвичай вони з’являються під чужою личиною, але часом — у всій своїй могутності. Це правда?
Читать дальше