Володимир Обручов: Оповідання

«Якась дивна порода. Чи не змійовик? Треба подивитися», — подумав Попов і попрямував до горба. І раптом від горба відокремилося щось довге, схоже на гігантську змію з блискучими очицями, що дивилися на людину. Геолог інстинктивно притиснувся до куща, схожого на величезний качан капусти. Змія зігнулася, голова подалася до того самого куща, розкрилася паща, схопила пласкими різцями лист «капусти», смикнула і відірвала його, підняла вгору, підкинула і, підхопивши за м’ясистий черешок, почала пожирати зелень, розмахуючи листом, немов віялом, вгору і вниз.

Попов з цікавістю спостерігав цю сцену. Він здогадався, що горб був тулубом цієї страхітливої тварини, а змія являла собою її шию і голову, геть непропорційні до тіла.

— Це, звісно, бронтозавр, — прошепотів він. — Отаке громаддя! Але слід ретируватися — він може ненавмисно штовхнути, перекинути, розтоптати, хоча по суті це цілком сумирний велетень.

Ховаючись за листом «капусти», геолог почав було обережне посуватися назад. Ящір помітив цей рух. Голова людини в ясно-зеленому капелюсі серед темної зелені кущів привернула увагу чудовиська. Воно прийняло її, вочевидь, за соковитий бутон чи навіть плід рослини. Виплюнувши залишок листка, ящір потягнувся до ученого, який раптом побачив біля свого обличчя рожеві м’ясисті губи і жовті різці. З ледь розтуленої пащі виривалося могутнє кисле дихання; з губ стікала зелена цівка «капустяного» соку. І ось губи схопили капелюх, зірвали його з голови людини, підкинули вгору, підхопили і затягнули в пащу. Але фетр не припав до смаку ящерові. Мотнувши головою, він виплюнув капелюх і потягнувся за новим листом «капусти».

Попов, що мимоволі сів, коли з нього зривали капелюх, просунувся під захистом куща на декілька кроків убік і, нагнувшись, побіг між кущами геть від ненажерливого велетня. Місцевість у цьому напрямі трохи підвищувалася. Зупинившись через кілька хвилин і озирнувшись, геолог побачив, що бронтозавр продовжував об’їдати той самий кущ. Його масивний тулуб піднімався плоским горбом над усіма кущами, але темні смуги і плями робили його малопомітним на тлі луки. Довга шия з маленькою головою то підіймалася високо вгору, підкидаючи відірваний лист, то майже ховалася в зелені кущів. Трохи лівіше виднівся другий бронтозавр, що також пасся на луці.

Попов піднявся ще трохи вище узгір’ям і опинився на поверхні плоского увалу. З нього видно було іншу простору западину з такою самою лукою, кущами і гаями пальм та кипарисів. Вдалині виблискувала гладінь великого озера. Одне місце на його березі відразу привернуло увагу. Там раз у раз злітали і кружляли дрібні і крупні темні птахи, чулися пронизливий писк і гучне квакання. Політ цих істот нагадував нерівний політ кажанів з частими, дрібними помахами крил. Ймовірно, на березі озера лежало якесь крупне падло. Над ним і літали ці крилаті ящери — злітали, кружляли, сідали на нього, билися один з одним, пищали і квакали.

Один з ящерів, що кружляли над падлом, повернув і полетів у бік Попова, що спостерігав за ним, спланерував невисоко над його головою і негайно полетів назад, видаючи різкий свист. Можна було розгледіти його голий, зелено-сірий тулуб, підібгані до нього знизу короткі ноги з довгими кігтями, широкі голі крила у вигляді перетинок між боками тіла і довгими пальцями передніх кінцівок. Коротка шия закінчувалася великою головою з довгим зубатим дзьобом. Величина тіла досягала приблизно зросту десятирічної дитини.

«Видивився мене і, певно, хоче мною поживитися, — подумав Попов. — А зараз полетів за підмогою. Якщо парочка таких потвор нападе з двох боків, — захиститися від їх пазурів і зубів буде важко. Треба тікати».

Він повернув назад і пішов косогором, спускаючись до першого озера. Несподівано перед ним відкрилася невелика улоговина, на дні серед кущів дзюрчав струмочок. Дно улоговини являло собою майданчик, усипаний дрібною галькою. На майданчику бавилися з десяток маленьких, завбільшки з кішку, ящерів. Вони підбігали один до одного, тицялися носами, припадали до землі, перекидалися. Загалом це нагадувало гру жвавих цуценят. Але вигляд їх був вельми дивний. Голий, жовто-зелений з плямами тулуб закінчувався з одного боку недовгим хвостом, а з іншого — рогатою головою, оточеною високим щитоподібним коміром із зубчиками. Голова була неначе приліплена до цього коміра. Морда була дзьобоподібною, над очима висувався досить довгий ріг. Загалом все це скидалося на капелюшок дивного гриба, приклеєний до тулуба. Ноги були досить довгі, з кігтями. Попов з цікавістю спостерігав повадки цих ящерів.