Але чому ж у крейдяних шарах зовсім не траплялися рештки рослин?
На думку палеонтолога Петрова, відсутність пластів вугілля серед цих відкладень доводила, що на дні западин навколо озер не було болотистих лісів, які могли б перетворитися на пласти кам’яного вугілля. Інший палеонтолог, Панов, казав, що величезні, незграбні бронтозаври і інші крупні ящери не могли б жити у болотистих дрімучих лісах і пробиратися між стовбурами дерев. Велика кількість кісток ящерів, знайдених ученими, вказувала, що колись тут були просторі пишні луки з окремими купами кущів і дерев або ліси, схожі на нинішні «галерейні» ліси в Південній Африці, де вільно гуляють слони і носороги.
«Скам’янілі стовбури дерев, схожих на кипариси, вже знайдені нашими дослідниками в Монголії, — пригадав геолог зауваження, зроблене нещодавно Петровим. — Отож, дерева тут були».
«Але чому ж у кістконосних шарах немає відбитків листя чи стебел рослин? — продовжував роздумувати Попов. — Адже ці величезні й численні травоїдні ящери потребували великої кількості рослинної їжі, щоб існувати самим і давати їжу хижим ящерам, так само численним і різноманітним.
Залишається припустити, що ці ненажерливі величезні травоїдні з’їдали дочиста всю рослинність, звичайно, за винятком деревних стовбурів. Ось чому у відкладеннях разом з кістками зовсім не траплялися листки і стебла. Все було з’їдене і перетравлене. А в цій ненажерливості, можливо, і криється головна причина вимирання ящерів. Вони вироджувалися і вимирали від нестачі їжі, поступаючись місцем дрібним і менш ненажерливим ссавцям…»
Думки Попова повернулися до питання, що давно цікавило його: чому такі численні і різноманітні були родини, роди і види ящерів, що загалом іменуються динозаврами, в крейдяному періоді і чому так швидко і загадково зникли вони 70 мільйонів років тому на початок третинного часу. Він пригадав і про літаючих ящерів, також різноманітних і численних, і про відсутність перехідних форм від них до справжніх птахів, за винятком дивного археоптерикса, що жив, утім, значно раніше. На відміну від голих птеродактилів археоптерикс уже був покритий пір’ям, але він мав ще зуби в дзьобі і кігті на крилах…
У наметі було дуже задушливо.
«Піду краще на повітря, пройдуся до розкопок, перевірю, чи добре укріпили брезент», — подумав Попов. Він одягнув капелюх і вийшов з намету. І відразу ж йому кинулася у вічі зміна всього вигляду місцевості. Замість сухого степу з пожовклими від літньої спеки кущиками і дрібною травичкою перед ним розстилалася яскраво-зелена лука. Трава вище колін з рясними, але якимись дивними квітами хвилювалася під легкими поривами вітру. Подекуди серед луки виднілися кущі у зріст людини і вищі. Одні були схожі на величезні качани капусти з відвислими соковитими листками, кожен з яких був за розмірами більший від дощової парасолі. Інші кущі були схожі на кактуси, але без шпичок і з яскраво-червоними квітами. На третіх, більш дрібнолистих, кетягами висіли яскраво-червоні ягоди, схожі на крупні сливи.
Геолог йшов лукою, розсуваючи траву. В повітрі ширяли крупні сині, зелені і червоні бабки, проносилися з гучним дзижчанням чорні і бронзові жуки завбільшки з дитячий кулак.
Вдалині на півдні лука доходила до підніжжя Монгольського Алтаю, що підіймався зеленою стіною, увінчаною рядом скелястих піків, на яких біліли плями і смуги снігу.
Кілька разів геолог озирався на ходу і помічав, що Хангай, що обмежував виднокрай на півночі, зробився вищим, крутішим і зеленішим. Праворуч, посеред луки, відкрився вид на русло досить широкої і повноводної річки, що струмувала між невисокими берегами. Ця річка була зовсім не схожа на жалюгідний струмок, що дзюрчав по гальці серед широкого сухого русла, яке пролягало недалеко від стану експедиції.
Ще сотні зо три кроків — і відкрилося гирло річки біля великого озера, гладінь якого розстилалася майже до західного обрію. На воді подекуди плавали якісь крупні чорні птахи з великими головами на тонкій шиї і довгими дзьобами. Час від часу вони пірнали головою вниз, мов качки. Попов повернув добре уторованою доріжкою уздовж берега озера ліворуч, де осторонь виднілася група пальм і якихось гостропірамідальних дерев, схожих на кипариси. Велика бабка, що несподівано з нальоту вдарила геолога по щоці, змусила його поморщитися.
Трохи далі його увагу привернув голий і гладкий зелено-сірий горб з темно-зеленими смугами і плямами, що підносився серед зелені луки.
Читать дальше