Володимир Обручов - Оповідання

— Звісно, це необхідно, хоча й шкода її зіпсувати!

— Ми акуратно виріжемо частину скла разом з пластинкою, щоб потім можна було знову склеїти фігуру; вона лише трохи вкоротиться. Ця робота займе кілька годин. Завтра приїжджайте сюди знову.

Наступного дня у майстерні зібралися геологи. Їм показали вирізаний з тіла склоподібний круг завтовшки п’ять міліметрів, з квадратною металевою пластинкою двадцяти сантиметрів у поперечнику. Її тепер можна було роздивитися з обох боків крізь тонкий шар скла, що вкривало її. На обох боках були ієрогліфи і в’язь. Поза сумнівом, це був не просто метеорит, а витвір людських рук.

Але що ж це таке? Якийсь історичний запис із часів існування храму й поселення, у межах якого його було знайдено, запаяний у скляну оболонку для захисту від шкідливих впливів атмосфери? Чи це особливо важливий імператорський указ або лист від Далай-лами з Лхаси у Тибеті, вирізьблений на металі, покритий склом для захисту і виставлений у храмі на особливому п’єдесталі для огляду віруючих? Адже буддисти нерідко замуровують рукописи, статуетки, ікони у свої релігійні споруди — субургани, які зводяться біля храмів у вигляді своєрідних пам’ятників по декілька в ряд. Можливо, скляна фігура являла собою такий портативний субурган, привезений з Лхаси в подарунок цьому монастирю, і лише пісок, що переносився вітром, стер, спотворив первинну правильну форму пам’ятки? Це могло б пояснити дивну форму тіла, що нагадувала метеорит.

Для вирішення загадки, звичайно, потрібно було розшифрувати написи на обох боках пластинки і перш за все очистити її від тонкого шару скла, що залишався на ній. Стейн дозволив провести всі необхідні маніпуляції. Скло повністю відбили обережними ударами невеликого молотка, і виявилося, що всередині була не одна товста пластинка, а ціла пачка, двадцять штук, дуже тонких. Кожна з них мала лише 0,06 міліметра товщини, а вся пачка в сукупності — 1,2 міліметра і скріплювалася по кутах тонким дротом. Кожна з пластинок була вкрита з одного боку дуже дрібним шрифтом, що складався з ієрогліфів і букв різного роду; другий бік був чистий, і лише у двох пластинок, що закривали пачку зверху і знизу, вкритий крупними ієрогліфами і в’яззю, які й були помітні крізь скло і звернули на себе увагу. Таким чином, двадцять пластинок містили не якийсь указ, а довге послання, можливо, літопис.

Коли це з’ясувалося і присутні оглянули загадкові пластинки, Гейдн вигукнув:

— Я залишаюся при першому припущенні, що ця штука — метеорит, але штучний, зроблений як оболонка для вкладеного в нього довгого послання, відправленого розумними істотами, що живуть на іншій планеті. Загалом це міжпланетний лист, що несподівано потрапив нам до рук!

Дехто з присутніх розсміявся, інші посміхнулися, треті почали заперечувати. Судили, рядили і, звісно, після дивної гіпотези, висловленої геологом, необхідність розшифрувати текст пластинок стала цілком очевидною.

З пластинок зробили фотознімки зі збільшенням у три рази. Тепер можна було роздивитися окремі ієрогліфи і літери, що чергувалися в тексті нерівномірно. Ієрогліфи, як відомо, являють собою не окремі букви, а цілі поняття і, вочевидь, були застосовані в загадковому рукописі задля економії місця. Серед них можна було розрізнити, по-перше, ієрогліфи, схожі на єгипетські, що спрощено зображали людей, тварин, будівлі, рослини, посудини тощо, а по-друге, схожі на китайські чи японські, що складалися з рисок і крапок різної величини і в різних поєднаннях. З ієрогліфами того чи іншого типу чергувалися у великій кількості слова, що складалися з букв, частина яких була схожа на літери латинської абетки, частина — на літери грецької, частина — на вірменські літери, ще частина — на арабські.

Копії фотознімків були розіслані в академії наук усіх держав з проханням залучити для вивчення і розгадки тексту пластинок мовознавців усього світу — єгиптологів, китаїстів, арабістів і т. д. Ієрогліфи, схожі на єгипетські, були розшифровані швидко; але вони складали не більше 6–7 % тексту і, звичайно, лише трохи допомогли зрозуміти зміст тексту у загальних рисах. Зіставлення з китайськими та японськими ієрогліфами не дало жодних результатів. Загалом не менше половини тексту залишалося незрозумілим до останнього часу. Лише після того, як у науці з’явилися поняття про розщеплення атомів, про ядра, нейтрони, електрони, позитрони, про радіозв’язок і телебачення, нові сплави металів тощо і відповідна для них термінологія, одному російському мовознавцеві за допомогою фізика вдалося розшифрувати весь текст з дуже невеликою кількістю пропусків і сумнівних тлумачень деяких слів. […]