Володимир Обручов - Оповідання

Спустошивши всі грядки, мамонт, обриваючи по дорозі гілки з дерев, неквапними кроками рушив у глиб Нескучного саду знайомитися зі своїм новим місцем проживання.

Хлоп’ята, що втекли від звіра на вулицю, побачили сторожа дядька Семена, який сидів коло ґрат. Захекавшись, вони підбігли до нього і, перебиваючи один одного, почали пояснювати, що трапилося.

— Дядьку Семене! Дядьку Семене! Мамонт ожив. Так! Він устав, гуляє по Нескучному. Напевно, затоптав уже когось. Мерщій! Треба щось робити… Ну цей ось самий, замерзлий!

Сторож спочатку нічого не втямив. Але хлопці оточили його, потягнули в сад і привели до розламаного бараку. Тут до них приєдналися решта, що зіскочили зі сцени і злізли з дерев, щойно потвора пішла. Сторожеві показали спустошені грядки і витиснуті в м’якому ґрунті величезні сліди.

Але він усе ще не вірив. Він знав, що мамонт пролежав 30 тисяч років у вічномерзлому ґрунті. Не могла ж отака мертва старовина ожити, та ще почати розгулювати і їсти квіти!

Оточений схвильованими хлоп’ятами, дядько Семен подався до Нескучного палацу. А там…

На великому квітнику біля водограю спокійно пасся величезний червоно-коричневий волохатий слон. Він то зривав квіти з грядок, то швидко і дуже акуратно скуб хоботом ніжну траву лужків. Потім, підійшовши до водограю, він напився, набрав хоботом води і почав поливати собі спину і боки, на яких ще висіли грудки прилиплої землі — землі острова Врангеля. Глибокі зітхання і пирхання свідчили, що обливання приносить йому велике задоволення.

— Що ж тепер робити, дядьку Семене? Га? — торкотіли діти. — Треба його спіймати, загнати назад до бараку. Треба приспати його. Адже він усе витолочить! А вийде на вулицю і піде гуляти по Москві — бід наробить!..

Переконавшись, що мамонт справді ожив, сторож, огинаючи квітник подалі від страшного звіра, побіг до будівлі Академії. Він квапливо пройшов до телефону і почав кудись дзвонити. Хлоп’ята залишилися у вестибюлі.

— Тут, знаєте, такий випадок!.. — кричав у трубку дядько Семен. — Мамонт, якого сьогодні хотіли вшановувати у нас в Академії… Еге ж, ось-ось… якого з острова Врангеля… То виходить, що він не мертвий, а живий… Так, так… Повністю живий… Відтанув, чи що, і ожив. Розламав барак, вийшов, потоптав і об’їв усі клумби… Так, пасеться тепер на луці біля водограю. Перед Академією… На-сеть-ся, кажу, як корова в полі… Ні, поки нікого не чіпав… величезний звір… так, так…

Нарешті, стурбований, він вийшов у вестибюль.

— Ну, хлоп’ята, триматимемо мамонта під спостереженням. Будемо стежити за ним здалека. Лише близько не потикатися.

На початку десятої години, раніше аніж вісті про подію рознеслися по Москві, директор Палеонтологічного музею і всі члени «мамонтової експедиції» зібралися в Палеонтологічному інституті, щоб встановити об’єм і порядок доповідей на різних мовах, що їх передбачалося виголосити в інституті о 10 годині для іноземних учених. Потім до 11 години всі мали перейти до бараку для урочистого відкриття дорогоцінного експоната.

Збори щойно почалися, як задзвонив телефон. Директор зняв слухавку.

— Що? Що таке? Що ви кажете?.. Який мамонт?.. Але це неможливо!.. Не помиляєтеся?.. Чудеса… Яких заходів ужити?.. Звичайно, живого… у жодному випадку не поранити… Найбільша рідкість… Треба зараз же запитати директора Зоопарку, він знає, як угамовувати слонів, що розбушувалися… Так, так… дякую вам за повідомлення…

Директор поклав слухавку.

— Товариші! — сказав він, тримаючись за серце. — Я просто сам собі не вірю… Але абсолютно точне повідомлення: наш вічномерзлий мамонт… Він відтанув, ожив, розламав барак і гуляє по Нескучному саду. Пропоную обговорити, які зміни ця непередбачена подія примушує внести до програми нашого торжества.

Всі посхоплювалися з місць. Майже всі присутні були готові негайно бігти в Нескучний сад. Директор закликав до порядку. Після довгих суперечок вирішили: засідання з іноземними ученими відкрити і, наче нічого й не трапилося, провести за планом, а на закінчення оголосити: «А зараз просимо поважних гостей перейти через вулицю в Нескучний сад, де цей самий мамонт гуляє на волі».

Двох співробітників негайно відрядили в Нескучний сад для спостереження за мамонтом.

У цей час мамонт, що добре наївся, пригрітий уранішнім сонцем, зібрався відпочити. На околиці великої галявини, поблизу танцювального майданчика і естради, він став у тіні вікових лип та дубів і задрімав, опустивши голову. Новизна і різноманітність вражень втомили його: величезні дерева, зелені луки, строкаті квіти, кам’яні громаддя будівель і дерев’яні огорожі, — все це він бачив уперше. Зі всього цього складався пейзаж, який різко відрізнявся від того, що він знав удома, на острові Врангеля, де він прожив своє довге життя.