Стівен Кінг - Текстовий процесор

— Минулося. Зі мною все гаразд, — усміхнувся Річард.

— Даруй мені, що він зіпсувався. Не знаю навіть, навіщо я взявся паяти цей відпрацьований мотлох, — сказав хлопець, похитуючи головою. — Мене наче щось підштовхувало. Дитяча забавка.

— Нічого, — мовив Річард і, підійшовши до хлопчика, поклав руку на його плече. — Хто знає, може, тобі пощастить наступного разу.

— Звісно, якщо не стануть на заваді інші задуми, — посміхнувся хлопчик.

— То так і буде.

— Мама зварила какао і кличе тебе.

— Іду, — сказав Річард, і вони разом пішли в дім, куди ніхто ніколи не приносив задубілого індика, одержаного як приз за перемогу в бінго.

— Саме зараз мені потрібна чашка какао.

— Я повикручую все, що вціліло, і викину той непотріб на смітник, — сказав Джон.

Річард схвально кивнув.

— Витри її з нашого життя, синку, — сказав Річард, і вони ввійшли, сміючись, у вітальню, що пахтіла гарячим какао.

З англійської переклав Віктор КОЛЕЧКО.

Ранок певного дня 2027 року. Пан Н. солодко спить у своїй квартирі.

Щойно настінний годинник показав сьому, як спрацював пристрій, і з магнітофонної стрічки залунав жіночий голос:

— Увага! Час прокидатися! Сьогодні — робочий день! Вставайте!

Цей запис пан Н. вибрав сам. Перші дні, відколи придбав плівку, він охоче прокидався. Але потім звик, тож навіть не зважав на голос.

Голос на магнітофонній стрічці вмовк; пан Н. не прокидався. Залунав дзвоник, спершу тихенько, потім гучніше. Та пан Н. натягнув на голову ковдру й забурмотів крізь сон:

— Дай спокій! Спати хочеться!

Та будильний пристрій не вгавав: заходився розхитувати ліжко, і то так, що пан Н. нарешті випав з нього. Але він упав на підлогу й затих.

Та пристрій будь-що мав зробити своє. Він увімкнув локатор, націлив його панові Н. у ніс і чимось бризнув. Проте й нестерпний сморід не зарадив — пан Н. не прокидався.

Тоді пристрій обдав його чимось холодним. Рідина швидко випаровувалась, відбираючи тепло, і пана Н. пробирали дрижаки.

Нарешті той здався й неохоче став підводитись. Бо знав, що далі пристрій битиме струмом. Тож краще було прокинутись по-доброму.

Пан Н. став на рівні і знову стрибнув у ліжко. Натиснув кнопку «Сніданок». У стіні розчахнулися дверцята і з’явилася таця з легким сніданком, кавою і соком. Так, у ліжку, він підчистив сніданок, потім укинув до рота таблетку, що лежала на таці осторонь, і запив соком.

Тоді встав, почистив зуби, поголився, причесався, вдягнувся й рушив на роботу, переходячи з однієї рухомої доріжки на іншу. А по дорозі ще й зустрів приятеля.

— Щось нас з тобою не підвищують. А так же стараємось…

— Що правда, то правда…

Так за розмовою доїхали до фірми. Пан Н. натиснув пальцем велику кнопку на стіні біля входу. Тихенько клацнуло, пристрій впізнав пана Н. по відбитку пальця й зафіксував час його приходу на роботу.

Пан Н. ще не дістався свого місця, як керівник відділу вивалив на стіл стос паперів:

— Переглянь усе й доведи до пуття!

— Слухаю!

Пан Н. глянув на стос і посмутнів: важкенько доведеться. Та якщо взявся працювати, то не огинайся.

Траплялося в паперах і незрозуміле, тож треба було з ними іти до іншого відділу. Звісно, можна було з’ясувати й по телефону, але пан Н. хотів розвіятись, одійти від свого столу.

В коридорі він потрапив на очі керівникові відділу.

— А що це в тебе за вигляд?

— Перепрошую? — не зрозумів пан Н.

— Ґудзики треба начистити! І значок криво висить.

— Вибачте!..

— У наших працівників мусить бути бездоганний вигляд!..

Він вичитав панові Н. І пішов собі.

Пан Н. повернувся на своє місце. Час від часу дзвонив телефон у різних справах. Помалу спливав час.

Пана Н. викликав шеф. Гадав почути щось приємне, але той почав сікатися до розрахунків, зроблених напередодні. Пан Н. намагався щось пояснити, та врешті зрозумів, що таки наплутав. Зрозумів це і шеф.

— Мені ясно, що тут твоя помилка. Досить пояснень!..

Ото ще лихо! Пан Н. пішов до себе, невдоволено бурмочучи. А там і робочий день скінчився. Рухомі доріжки понесли пана Н. додому.

— Ох і стомився я сьогодні! — мимрив пан Н., коли перевдягався й забирався в ліжко.

… Пан Н. прийшов до тями. Дія таблетки, що її він проковтнув за сніданком, скінчилася. Все, що сталося на роботі, було галюцинацією, навіяною таблеткою. Пан Н. насправді навіть не вилазив з ліжка.