Стівен Кінг - Текстовий процесор

Після винаходу ці таблетки не раз удосконалювали. Вони навіювали галюцинації, а не якісь там химерні сни. Все нагадувало дійсність до найменших подробиць, від справжнього життя таку галюцинацію і не відрізниш. Та й зміст її лишався в пам’яті.

Такі таблетки вживав кожен. Вони були різні, залежно від того, хто чим мав займався. Але всі галюцинації були майже однакові.

Чому ж люди ковтали таблетки, а не справді ходили на роботу? Дуже просто: всю працю було автоматизовано, тож людям нічого було працювати.

Проте не байдикувати ж людині весь час! Відпочивати воно добре, але ж не без кінця!

І тут з’явилися таблетки, що створювали ілюзію праці. Кожен відчув, що виконує свій обов’язок, що живе повнокровним життям, вірить у власні сили. Бо від байдикування можна просто схибнутися! А таблетки запобігали цьому.

От така, трохи складна, ситуація. Та найкраще те, що людина мала вихідні!

Вихідний! Неповторне слово! Наче яскраві зірки чи коштовне каміння, розсипане упродовж людського життя. Блискучі, довершені, вільні, коли робиш що заманеться, трохи гіркуваті, бо ж їх так бракує, і сумні, коли настає вечір…

Чи ж якесь інше почуття більш притаманне людині? Вихідні проходять червоною ниткою крізь усе людське життя.

Що ж залишиться у людини, якщо відібрати вихідні? Слід було будь-що їх зберегти. Ось чому в буденні дні доводилося вживати таблетки, щоб створити ілюзію праці.

І завтра саме такий чудовий день — вихідний.

Пан Н. тихо радів, прикидаючи, як то він його проведе.

З японської переклав Ігор ДУБИНСЬКИЙ

Сін’їті Хосі (нар. 1926 р.), з творами якого радянські читачі знайомі за журнальними публікаціями та збірками японської наукової фантастики, — один із найпопулярніших у Японії письменників. Перша збірка його оповідань вийшла 1961 року, й відтоді Сін’їті Хосі видав понад 30 книжок оповідань, кілька романів (зібрання його творів, завершене в 1975 році, налічує 18 томів) і завоював широку популярність. Він очолив нову плеяду японських письменників-фантастів, які спромоглися відштовхнутися від стереотипів англомовної фантастики й на основі притаманного японцям світогляду вдатися до власних проблем та розв’язань, створити оригінальний стиль.

Чи не головною причиною успіху цього автора є парадоксальність ситуацій у його коротких оповіданнях, які часто-густо набувають форми притч. Відмітною рисою творчості його є і те, що химерним методом парадоксів письменник досліджує притаманні сучасній японській літературі проблеми «Людина і суспільство», «Людина і природа», «Людина і краса».

Сін’їті Хосі змальовує модель майбутнього суспільства, яке на перший погляд видається взірцево організованим: в ньому панує лад, немає злочинів, воєн, навіть хвороб. Проте так шанована на Сході зовнішня гармонія такого суспільства базується на надто хистких засадах: злочинів нема, бо невигідно їх чинити — більше витратиш на хабарі суддям та штрафи або через те, що харчі між усіма непохибно й безсторонньо розподіляє комп’ютер, а їх ледве вистачає, щоб не померти з голоду. То де вже тут думати про якісь злочини, а тим більше війни, коли несила навіть підвестися з ліжка!

Зло видається письменникові невід’ємною рисою людини, тому й трохи моторошно від його моделі майбутнього, тому й просякнуті песимізмом його оповідання. X, звичайно, те, що Сін’їті Хосі переносить вади відомого йому капіталістичного суспільства на людство загалом, не може не позначитися на філософській глибині його футурологічних передбачень, зокрема щодо майже невідворотності війни в суспільстві іншому, ніж те, яке змальовує автор. Та все ж майстерна побудова сюжету, влучність психологічних характеристик, відчутний іронічний струмінь роблять твори японського письменника цікавими для читача.

І ще одна суто японська риса відрізняє творчість Сін’їті Хосі. Навіть у такому питомо нетрадиційному жанрі, як наукова фантастика, уважний читач помітить відображення давніх культурних традицій, які у вихованні сучасних японців відіграють неабияку роль.

Ранок. Як завжди закукурікав електричний півень, і я розплющила очі. З вітальні чувся незнайомий голос. Я зазирнула крізь нещільно зачинені двері до вітальні: навпроти татка сидів якийсь молодик. Я нашорошила вуха.