Стівен Кінг - Текстовий процесор

Дівчата, збираючись заміж, викидали в яму старі щоденники. Дехто вкидав до ями фотокартки колишніх коханих, перш ніж завести нових. Поліція знищувала в ямі фальшиві гроші, відібрані у злочинців. А злочинці й собі полегшено зітхали, коли позбувалися тут речових доказів.

Яма поглинала все, що б і хто в неї не кидав. Місто скидало в яму всі покидьки, аж помітно почистішали морська вода й повітря.

Навколо ями виростали нові будівлі.

Якогось дня один робітник зварював нагорі арматуру в будинку, що саме зводився. Потім присів перепочити. Аж раптом у нього над головою почулося:

— Гей, вилазь-но!

Він поглянув угору, але там розпросторилося тільки безкрає небо.

«Певно, вчулося!» — подумав будівельник і знову опустив голову.

А звідти, звідки чувся голос, впав мало не на нього камінчик.

Але той не звернув на це уваги, милуючись містом, що день у день гарнішало.

З японської переклав Ігор ДУБИНСЬКИЙ

— Передаємо останні новини. Міжнародні події. Напруженого становища на жодному з кордонів між країнами не спостерігається. Внутрішні події. На вчорашній день кількість правопорушень в нашій країні дорівнювала нулю… — лунав голос.

На екрані великого телевізора, на стіні — чудовий краєвид з горами та морем. Чоловік перед екраном пробурмотів:

— Не те, зовсім не те!

В кімнаті приємна прохолода. Повіває чисте, свіже, запашне повітря. В сусідній кімнаті прибирає робот.

Програма змінилася. Екраном попливли фантастичні кольорові візерунки, полилася приємна музика. Чоловік подивився трохи, тоді клацнув перемикачем і став натискати кнопки з цифрами — екран міг працювати і як відеотелефон. Сигнал виклику урвався, на екрані постав приятель. Чоловік запитав:

— То якісь зміни є?

— Які там зміни, хіба не бачиш?

І приятель розмовляв лежачи. Він палив цигарку, а робот тим часом робив йому масаж.

— А ти ніби ще пострункішав.

— Ще б пак! Та й ти не погладшав!

Друзі втішено засміялися.

— Ніде нічого не трапляється. Воно, взагалі, непогано…

— Твоя правда, просто чудово!

Сьогодні — не новорічне свято. Ба навіть не вихідний! Найзвичайнісінький собі день. Чоловік не витримав:

— Спокій та спокій, а час спливає! Аби якась подія, хоч маленька, хоч одна!

— Може, ще й значна?

— Ще краще!

— Знаєш, як це зветься?

— Небезпечні думки?! Але ж не ти один так гадаєш. Правда, ніхто не пробує сам поїхати кудись і щось вкоїти. Тож чекай, скільки заманеться, нічого не дочекаєшся! Такі думки можна навіть не вважати небезпечними. Це ти просто відчуваєш, що запізно народився. Невже сам не розумієш?

— Та розумію я все! Вже й побалакати не можна!

— А все ж наш час… Колись таке нікому й не снилося!

— Ет, якщо заведеш про давнину, то кінця тим розмовам не буде. Марне базікання! Ну, бувай здоровий!

— Цього можна й не казати, все одно ніхто не хворіє! Хоч-не-хоч, будеш здоровим і житимеш довго.

— Та це тільки приповідка. Бувай!..

Чоловік вимкнув телефон, і постать його приятеля на екрані зникла. До кімнати увійшов робот і запитав:

— Вам нудно, пане? Може, заграти на піаніно? Чи почитати книжку?

— Та ні, дай спокій!

— Може, волієте якусь гру? Або проїхатися електромобілем по околицях?..

То був бездоганний універсальний робот. Грав і програвав коли слід. Коли вів машину, аварії можна не боятися. Вірні роботи ніколи не завдавали Шкоди людині. І вночі робот не спав, охороняв дім від злодіїв. А втім, які там злодії.

У двері подзвонили, і робот пішов відчиняти. А чоловік собі лежав. Прийшов робот-розсильний.

— Ось вам продукти на тиждень!

— Дякую.

Грошей платити не треба. Робот узяв продукти, відокремив частку, щоб приготувати їжу, а решту сховав у холодильник і замкнув на ключ. Чоловік аж скрикнув, побачивши таке:

— Послухай!..

Такий уже настав час… Кожен у світі мав затишне житло, універсального робота. Фізичної праці ніхто не знав.

Так що гріх нарікати. А от з їжею гірше. Комп’ютер несхибно розподіляє на всіх порівну. І одержаного ледь вистачало, щоб не вмерти з голоду…

Робот відказав:

— Я от не розумію, що таке порожній шлунок. Тому співчуття від мене не ждіть!

«Паскудство! Хоч би поцупити щось їстівне!» — Та далі думок справа не йшла, бо бракувало сили. Хтозна, чи пройшов би самотужки хоч півсотню метрів. Краще вже лежати…