Володимир Шитік - Остання орбіта

Він не мав на увазі нічого певного, коли говорив це Віті. Просто згадалися досліди в лабораторії відомого фізика, які йому доводилося спостерігати. У лабораторних умовах фізикові вдалося отримати дещицю нуль-речовини. Досліди ледве не закінчилися катастрофою, бо у вакуумну кулю, де знаходилося нуль-речовина, потрапив спрямований промінь негативних мезонів. Вибух зруйнував лабораторію, добре, що отриманої речовини було мало.

Ось у Бурмакова і з’явилася думка спробувати розрізати куб мезонним променем. Декілька годин просидів він біля обчислювальної машини. Теоретично наче підтверджувалася така можливість. Ще кілька днів він конструював мезонатор, здатний випромінювати спрямований постійний потік негативних мезонів. На Плутоні не потрібно було турбуватися про вакуум. Тут він був замість атмосфери.

І ось настав день, коли знесиленому Павлові здалося, що він побачив сонце.

Йдучи на дослід, Бурмаков не зміг умовити Вітю залишитися в кораблі, а наказувати не став.

— Загинемо, то разом, — по-дорослому відповів йому хлопчик, — все одно без вас ми не зможемо повернутися на Землю.

Вітя був весь час поряд з командиром. Вони удвох встановлювали мезонатор, потім мовчки чекали, поки осяде невидимий пил, піднятий, очевидно, їх вовтузінням.

Блакитний промінець блиснув в одвічній пітьмі печери, яку цього разу не освітлював корабельний прожектор. Ніби прозора пара заклубочилася у місці його дотику до чорної поверхні куба, мікрофони уловили легке шипіння. Бурмаков обережно провів промінцем униз, поволі описав ним коло. Робота була закінчена, якщо тільки вона дала що-небудь. Вимкнули мезонатор, засвітили ліхтарики. У печері стало світліше, але люди не наважувалися зрушити з місця. Потім Вітя не витримав, підбіг до чорного куба і вдарив по обпиляному місцю. Коло хитнулося, повернулося і, випавши в печеру, відкотилося вбік. Вітіна рука безперешкодно просунулася в порожнечу.

— Степане Васильовичу! Степане Васильовичу! Там, там… Нічого не видно.

Він забув, що тримає в руці ліхтарик і може ним освітити куб всередині. А Бурмаков не рушав з місця і не здогадувався підказати йому зробити це.

Вирізати прохід було вже зовсім простою справою. Стінки куба виявилися тонкими, не більше п’яти міліметрів. Бурмаков не помилився в своїх припущеннях: тут був склад. Приблизно сотня невеликих циліндриків, завдовжки з півметра і діаметром у десять сантиметрів, лежала, складена біля задньої стінки.

— Яке їх призначення? — покрутив Бурмаков циліндрик. — Цікаво.

— Ага, — Вітя схопив один з них і виніс у штольню. — Він не дуже важкий.

Спалахнув прожектор. При яскравому світлі циліндрик здавався коричневим. Вітя попрямував до виходу, щоб краще роздивитися знахідку.

— Погляньте, — закричав він, — ось щілинка, напевно, ковпачок відкручується!

Бурмаков узяв циліндрик, що лежав ближче від інших, зняв ковпачок. Циліндрик був порожній.

— У них нічого немає, — Бурмаков не приховував свого засмучення.

Витратити стільки часу і сил, а навіщо? Упевнений, що циліндрики порожні, він узяв наступний і не дивлячись почав згвинчувати ковпачок. Один оберт, другий… Яскраво-синя маса поповзла з циліндрика, на очах змінюючи свій колір, збільшуючись у розмірах.

Бурмаков рвонув Вітю за плече, підминаючи під себе.

Звільнившись з циліндра, золотиста куля на мить повисла над ним, загрозливо потріскуючи і витягуючись. Ковзнувши по нозі Бурмакова, куля вилетіла з штольні і там, на просторі, засяяла сліпучим сонцем.

Все це тривало не більше хвилини. Коли Бурмаков і Вітя схаменулися, навколо них було вже так темно, що промінь прожектора в двісті тисяч ват здавався тьмяним світлом гасниці.

Що у нього пропалений скафандр, Бурмаков помітив не відразу: під скафандром був ще і звичайний, легкий космічний костюм. Степан Васильович раптом відчув, що замерзає нога. Він поглянув і вжахнувся. Лічильник, проте, не показав небезпечної радіації, і Бурмаков трохи заспокоївся. Проте, нічого не кажучи Віті, він пішов на корабель і зробив собі укол протирадіаційної вакцини.

Вони обнишпорили в кубі всі закути, перекопали печеру. Бурмаков був упевнений, що поряд повинно бути щось іще. Не могли ж ті, хто зберігав тут циліндри з конденсованою енергією для якихось транзитних космонавтів або для своїх буденних потреб, не залишити ще що-небудь. Таке, що розповіло б про них більше, допомогло б розкрити призначення цієї енергії.