Володимир Шитік - Остання орбіта

Прокинувся він від голоду. Хотів було за звичкою зробити зарядку, але пригадав, де знаходиться, і спохмурнів. Встаючи, поклав руки на своє кам’яне ложе і підскочив від несподіванки. Пальці намацали кант гладкого, ніби відполірованого прямокутника. Павло миттєво змахнув з нього рукою пил, увімкнув світло. Правильної форми паралелепіпед відливав чорним холодним блиском. Не подумавши навіть про те, як міг опинитися тут предмет винятково правильної геометричної форми, Павло став шукати хоч якісь позначки, які обов’язково повинні були залишити на ньому століття, і не знаходив.

Паралелепіпед був ніби зроблений вчора.

Декілька хвилин Павло дивився на нього і раптом застрибав. «Люди, люди! — закричав він. — Зустрів, зустрів!» Потім знову нахилився і вже спокійніше почав вивчати паралелепіпед. На одній з площин він відзначив риски-заглибини. Вони з’єднувалися, перетиналися, утворюючи щось схоже на зашифрований напис. Чим більше вдивлявся Павло, тим більше міцніла впевненість, що поява цих знаків не могла бути випадковою. Вони зроблені рукою когось розумного. Кого? Не займаючись пошуками розгадки їх появи тут, Павло сфотографував напис, паралелепіпед. Спробував було відбити шматочок матеріалу, з якого був зроблений паралелепіпед, але незабаром відступив. Речовина виявилася надзвичайно твердою.

Коли минули перші хвилини захоплення, Павло знову сів на свій паралелепіпед, щоб зібратися з думками. Перш за все хотілося з’ясувати, що означала знахідка і що вона змінювала в його пошуках. Він посвітив ліхтариком навколо. Могутній промінь світла, що проникав на сотню метрів в навколишні сутінки, не зустрів нічого незвичайного. Той предмет, на якому він сидів, здавався єдиним на цій запорошеній і гладкій рівнині.

Павло спробував уявити своє місцезнаходження відносно всього району і схопився від радісного збудження. Як це він забув?

Неслухняними пальцями в товстих пластикових рукавичках він витягнув карту. Її вони склали того вечора, коли зафіксували невідомі промені, що впливали на «Набат» з Плутона. Ще тоді з’явився задум посадити корабель поблизу цього джерела енергії. Але в розрахунки вкралася помилка — не знали точної маси планети — і сіли на значній віддалі від наміченого пункту.

Місце посадки на карті позначили червоною фігуркою корабля. «Скільки ж я пройшов, — в думках прикинув Павло, — кілометрів шістдесят-сімдесят. А якщо так… — він провів лінію на папері. Палець зупинився поряд з крапкою, що відзначала місце джерела енергії. — Тепер я знаю, куди йду».

Але перш ніж вирушити в подальший шлях, він довго намагався зв’язатися з Бурмаковим і Вітею. Сигнали спрямованої радіопередачі гасли, не доходячи до мети. Доводилося до часу тримати відкриття при собі.

Незабаром рельєф почав змінюватися. З’явилися пагорби, нагромадження каменів. Павло вибрав якнайвищий пагорб, піднявся на нього. Десь неподалік мало знаходитися те джерело, але де? Світло ліхтарика, пропущене крізь збільшувальну лінзу, не поступалося щодо дальності дії потужному прожектору. Це дозволяло трохи краще розгледіти околицю. Поки сягав погляд тягнулися кам’яні уламки. Павло хотів було вже спускатися зі свого пагорба вниз, як раптом несподіване порівняння спало йому на думку. Всі ці горби і нагромадження нагадували павутинну мережу, і він стояв якраз в її центрі. Рівні, прямі промені-дороги розбігалися між каменями на всі боки, немов вулиці у зруйнованому місті. Від цієї думки захопило дух. Хай мертве, безконечно стародавнє, але все-таки місто — свідчення існування якоїсь невідомої інопланетної цивілізації.

Він не міг більше зволікати і побіг до найближчих руїн. Орудуючи топірцем як важелем, Павло намагався розхитати камені. Вони були важкі, міцні і трималися один за одного, ніби зцементовані. Через півгодини він зрозумів, що у нього не вистачить фізичних сил, щоб проникнути всередину руїн. Тоді, видовбавши щонайглибший отвір, він встромив туди атомний заряд.

Могутній вибух, що викинув сотні тонн породи, оголив шматок гладкого каменя, схожого на плиту. Під нею, мабуть, щось ховалося. Нетерплячка Павла була такою великою, що він не став пробувати очистити плиту руками, а заклав свій другий і останній атомний заряд. Знову вибух, і на місці, де щойно лежала плита, утворилася чорна порожнина.