Ондра.…то все виглядає зовсім не так, я знаю. Якби люди вміли уявити собі, що тоді почуваєш, то… певне, менше патякали б про те, як прекрасно… вмерти за щось. Прекрасно! Я в своїй смерті нічого прекрасного не бачу.
Петр. І я теж.
В далині кілька пострілів.
Батько. Правда: люди завжди за щось умирали, той за те, а той за те; інакше, мабуть, не можна. Але часом мені думається: якби я тепер був полковником або генералом у відставці й жив тут із вами та матусею — писав би мемуари й копав землю в садку… Непогано було б, хлопці. Що не кажи, а життя — це життя; принаймні можеш робити щось. Я знаю, ви всі віддали життя за щось велике: Ондра — за науку, а Їрка — за технічний прогрес, а Петр — за що, власне, ти загинув, Петричку?
Петр (розставляючи фігури на шахівниці) . За рівність і свободу, тату.
Батько. Ага. А я за короля, вітчизну і честь прапора. А може, за те, що наш полковник віддав дурний наказ; та чи не однаково тепер? Усе це великі й прекрасні речі, та тільки… знаєте, я довше від усіх вас мертвий, що можу вам сказати: непогано було б і пожити ще трохи. Я дуже любив життя, діти. Страшенно любив. І тепер, дивлячись на вас, думаю: може, хто з цих хлопців колись справді зробив би щось путяще… або й визначне. А так — хто ви? Герої, та й усе. Шкода, хлопці. Ви б могли ще пожити.
Ондра (встав і потягається) . Справді, нудота страшна… Тільки дивитися, що роблять інші. Бо ми, мертві, і нидіємо, та й більш нічого. (Підходить до книжкової шафи) . Ох, якби я тепер був живий, то працював би як несамовитий. Сонна хвороба, наприклад — ух, як цікаво!
Їржі (над своїм зошитом) . Здуріти можна!
Батько. Що там таке?
Їржі. Та одна думка, тату. Щодо конструкції. Цілком можливе діло. От чорт, як же я не додумався тоді. Стривайте, ось тут має бути отак… (Креслить, сидячи за письмовим столом) . Це ж те, що треба.
Ондра (відчиняє шафу) . Ні, наша мама — золото!
Петр (над шахівницею) . А що?
Ондра. І досі передплачує мої медичні журнали! Ось останній номер «Бюлетеня тропічних хвороб». Мене там теж друкували.
Петр. Там був такий гарний некролог про тебе, знаєш?
Ондра (виймає один журнал) . Ану, перегляну тут дещо. (Вмощується на канапі й переглядає нерозрізаний журнал) .
Батько (схиляється над Матір'ю) . Бачиш, серденько, знов усі до тебе зійшлися. Вони тут як удома. Ми для тебе, голубонько, й досі ніби живі, правда?
Петр (над шахівницею) . Ні, не виходить. Складна задача, хай йому біс!
Їржі (над кресленням) . Так буде добре, але центр ваги має бути нижче.
Батько (відкриває дорожній грамофон) . Цей грамофон я возив із собою, хлопці. Навіть у походи. (Машинально накручує його) . А оце була моя найулюбленіша платівка. (Пускає платівку) .
Грамофон тихо грає. Батько слухає.
Всі інші заглиблені кожен у своє.
Ондра (над журналом) . О, значить, уже знайшли дещо від прокази. Чудово!
Знадвору чути стрілянину.
Їржі (над кресленням) . А там весь час стріляють.
Петр (над шахівницею) . Стривайте, це лиш починається. Тату, а з твоєї задачі виходить нічия. Виграшу нема. Ні для чорних, ні для білих. Шкода.
Стрілянина частішає. Грамофон змовкає.
Батько. Це була моя найулюбленіша… (Обертається й прислухається) . Чуєте? Та-та-та… Це кулемети, Петре.
Петр. Отже, почалося! (Схоплюється) . Шкода, що я не там… Ну, тримайтесь добре, товариші!
Ондра (підводиться й відкидає журнал) . Знов нароблять героїв, еге? Ні, я такого не люблю.
Петр. Таж це справжня музика, Ондро! Це наші рушили вперед! Почався наступ, хлопці! Наші йдуть в атаку. Змітають усе перед собою кулеметами й біжать, біжать уперед… Розкіш! Хлопці, я таки не марно загинув!
Стрілянина ще частішає й гучнішає.
Батько. А це скорострільна гармата. Бах-бах-бах. Відстань — три кілометри, напрям — отак.
Їржі (підводиться) . Центр міста, тату.
Петр (гарячково) . Це наші гармати! Ну, тепер наша взяла!
Батько. Хоч би маму не перелякало.
Ондра. Вона нічого не чує. (Машинально розмотує й змотує бинт, що його вийняв з кишені) . Навіжені, стріляють на вулицях! Це ж бійня!
Петр. Ну й нехай! Треба розчистити місце для нового світу. Ондро, Їржі, хіба це не варте жертв? Хоч би й тисячі життів коштувало… Чуєте, як стріляють? Аж серце тішиться! Якби і я міг там бути…
Читать дальше