Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Мати. Тоні, де наш Корнель?

Тоні. Пішов туди, мамо. Взяв рушницю й сказав: «Тоні… перепроси маму за мене, хай вона не сердиться, що я мушу її покинути… але я не можу не піти!»

Під гуркіт гармат завіса.

Та сама кімната, але вся зброя зі стін і зі стояка прибрана геть.

Мати (знімає зі стіни останню пару пістолетів і замикає їх у шухляду. Ключ виймає) . Так. Я не хочу, щоб у Тоні перед очима була зброя. (Обводить поглядом кімнату) . Не хочу. (Іде до вікна й зачиняє віконниці) . І на вулицю хай не дивиться. (Вимикачем біля дверей засвічує світло) . Наче вже все… (Підходить до приймача) . І ти теж замовкнеш. Хай Тоні не знає, що діється в світі. (В нерішучості стоїть біля приймача) . А мені… мені й не треба знати. Я вже нічого чути не хочу. Мені вже ні до чого нема діла. (Стоїть і вагається) . От бач, доведеться мовчати. А хочеться говорити, правда? Хочеться баламутити голову Тоні, еге? Ні, ні, більше ти нам тут не кричатимеш. Повідомляй що хочеш, тільки не тут. Не тут. Тут я господиня. Вже ти не втовкмачуватимеш моєму Тоні нічого… Ну, що ти на це скажеш? (Вмикає приймач) . Ну що, га? Жіночий голос із приймача (пристрасний, наполегливий) . Це злочин. Злочинно порушено всяке право, розтоптано всі угоди, вчинено якнайбрутальніше насильство. Слухайте, слухайте, слухайте! Без оголошення війни, без ніякого приводу, без жодної спроби порозумітися чужа армія перейшла кордон нашої країни. Без жодного слова попередження, без приводу, без оголошення війни ворожа артилерія й авіація почала бомбардувати наші міста. Ворог скористався з того, що наш народ сам знесилив себе громадянською війною, і вдерся на нашу територію, нібито щоб відновити лад. Хто дав йому таке право? Ніхто! Які він мав підстави для втручання? Ніяких! Ми звертаємось до всього світу: слухайте! Вчинено злочин, учинено нечуваний злочин! We call the world — hear, hear, it is an outrage, it is an awful crime! Nous appelons toute l’humanite: voyez, quel crime! Wir rufen die ganze Welt: es wurde ein schreckliches Verbrechen begangen! [150]Наш народ, наш нещасний знеможений народ добивають, мов поранену тварину!

Мати (вимикає радіо) . Чого ти на мене кричиш? Я не хочу тебе слухати! Злочин, злочин! А коли розстріляли мого Петра, то був не злочин? І то був не злочин, коли загинув мій Корнель? Мій Корнель! Мій Петр! А ти мені розказуватимеш про злочини! Я сама знаю, де злочини, я їх витерпіла найбільше, боя — мати! Авжеж, ти не знала моїх синів; якби ти бачила, як їх був тут повен дім… Кричи хоч на весь світ, кричи! Я теж кричала, та й, думаєш, відгукнувся хтось? (Знову вмикає радіо) .

Голос із приймача. Ми самі, самі повинні рятувати себе. Ми оборонятимемось до останнього віддиху. Ми збудуємо мур з власних тіл і сердець. Наші полки, кинуті проти ворога, відчайдушно опираються його натискові, але не втримаються, якщо не дістануть підкріплення. Ми закликаємо всіх чоловіків: прийдіть їм на поміч! Слухайте! Ми закликаємо всіх чоловіків, усіх до останнього. Закликаємо вас, чоловіки нашої країни: на бій, на бій, на бій! І вас закликаємо, жінки: станьте до праці замість своїх чоловіків і синів, що їх Ви пошлете до війська!..

Мати (вимикає радіо) . Ні, пі. Марні твої слова. Я не можу послати нікого, я вже нікого не маю. Тоні не може піти, Тоні ще дитина. Нема такого закону, щоб і діти йшли на війну. Це безглуздя. З якої речі ти посилаєш до війська чужих чоловіків і синів? Вони не твої, то й помовч! Чи ти маєш сина? Маєш, скажи? (Вмикає приймач) .

Голос із приймача. Вже не людина, а сама вітчизна кличе вас. Я, ваша вітчизна, звертаюсь до всіх чоловіків. Я, мати-вітчизна, благаю своїх синів: обороніть мене, діти, обороніть…

Мати (вимикає приймач) . Ні, ти не мати! Це я мати, я, я, розумієш? Яке ти маєш право на моїх дітей? Якби ти була мати, то не змогла б посилати їх на війну. Ти б сховала їх, як я, ти б замкнула їх і кричала б: не віддам, не віддам!.. Я вже не маю кого віддавати, так і знай! Тут нема нікого. Тут є тільки я, стара божевільна жінка. Я вже віддала всіх синів. Більше я не маю, не маю!..

У дверях стає Тоні.

Тоні. Матусю…

Мати (обертається) . Чого тобі тут треба? (Скрикує з жахом) . Тоні, і ти?.. (Кидається до нього й обмацує його) . Ні, слава богу, це ти, це ти! Ти живий, правда? Як ти мене перелякав!.. Чого ти тут шукаєш, Тоні? Ти ж знаєш, що я не хочу, щоб ти… щоб ти тут слухав… ту жінку. Я не бажаю цього, Тоні!

Тоні. Мамо, так у неї ж такий… гарний і страшний голос! Ти знаєш, я можу уявити її, як живу: висока, бліда… очі такі великі…