Олександр Тесленко - Кам’яне яйце

Здесь есть возможность читать онлайн «Олександр Тесленко - Кам’яне яйце» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: «Радянський письменник», Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Кам’яне яйце: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Кам’яне яйце»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нова книжка фантастики українського письменника Олександра Тесленка, куди увійшли повісті та оповідання, звертається до проблем дуже реальних, земних, моделює морально-етичний стан суспільства майбутнього. При цьому прозаїк ставить кардинальне питання: стануть люди машинами чи машини стануть людьми? Письменник не прагне спростити відповідь на це питання, розуміє, що революціонером чи реакціонером у науково-технічній революції є саме людина. Твори письменника, що увійшли до книги, гостросюжетні, з елементами гумору та сатири.

Кам’яне яйце — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Кам’яне яйце», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Це ти про кого? Не про президента?

— При чому тут президент?

— А хто ж? Додумуватись він до всього мусить.

— Ти ж знаєш, президента я люблю, як рідного батька…

— То не кажи, що він зараза. Бо я простий, ь довго думати не буду.

— Дай трошки я тобі наллю із моєї фляги.

— Знай міру. Досить. То що ти говорив?

— Хотів сказати, що я усіх би невдах гамузом вкоцав, аби не мати клопоту щодня.

— Тобі аби без клопоту. А я міркую так, що якби всіх за одним махом, то й ми потім нікому не були б потрібні. А так — кого пристрелили, то і є невдаха…

— У цьому щось є…

— Отож! Хоч нам і клопіт, але треба головою думати. Ти бачив хоч одного путнього покійника? Стріляють у тих, хто стає поперек горла або плутається під ногами.

— Ну, не кажи. Он президента минулого… Сам же бачив — і шматочка не лишилося. Теж, скажеш, був невдаха?

— А хто ж? Невдаха із невдах! Пішов без охорони у клозет. Тільки невдахи на таке і здатні. Його й провчили.

— Це ж можуть і…

— Ти обережніше, бо я простий, а ти, я бачу, знову ляпнеш… Цього не візьмеш голими руками! Цей путній хлопець! Та лий же більше, мов украв.

— Дивися, Джон нас кличе. Таки без нас не може. А ти кажеш.

— Які в тебе проблеми, Джоне?

— На Сьомій авеню, в будинку тридцять два, в квартирі сорок сьомій, постріл у голову. Письменник Артур Сет. Система спостереження сигналізує — самогубство.

— То пошли машину забрати тіло. Тільки й клопоту.

— Немає машин вільних. Жодної.

— Пошлеш машину, коли буде. Не горить. Він зачекає. Кажеш, що письменник Артур Сет? Щось я такого не знаю.

— А подивись досьє. Цікаво, що то за невдаха.

— Який у нього номер? Ага, ось він — Артур Сет… Який же він письменник? Волоцюга. Ось бачиш, тут написано: «Без певного роду занять».

— Але він письменник, сер.

— Ти звідки зн. аєш, Джоне?

— Я читав його книжки.

— Ну, ми теж підемо й почитаєм…

ПОВІДОМЛЕННЯ № 2. ОРЛАН СТАХ. ВИХІД — «Х’юстон-2020». Радоксаль працює нормально. Зацікавився долею письменника Артура Сета. Вдалося знайти його за місяць до самогубства. Передаю запис його розмови з дружиною.

— Артуре, ти так пізно сьогодні. Що сталося?

— У мене є новини. Старий Віллі замовив на завтра оповідання. Уявліяєш? Нарешті починають довіряти. Я вже навіть знаю, хто буде моїм героєм. Солдат… Він повертається додому після вдалих боїв на якійсь із планет…

— Артуре, краще твій герой хай бореться із тими, що лишилися по той бік… Розумієш? Повір старому Віллі це більше сподобається…

— Так, люба Музо, я згоден… Я подумгію. І от мій герой повертається і радіє, що потрапляє після перемоги в безпечний світ, в кімнату, де можна ходити без протигаза й скафандра… І спогади про кілька смертей… Скажімо, в одного із друзів героя скафандр виявився негерметичним…

— Скафандри і захисні комбінезони випускає комбінат Сема. Ти б краще не зачіпав їх, Артуре. Ти ще занадто молодий, щоб писати так сміливо.

— Ти не дослухала. Комбінезони виявились негерметичними, бо хлопці перебрали віскі й забули зробити все належне… Вони самі винні.

— Перебрали віскі? Та ти що, Артуре. Фірма Пітера і Квіка це зрозуміє як агітацію за тверезість, буцім ти хочеш вибити в них заробітки.

— Музо, ти вдумайся! Вони випили ЗАБАГАТО віскі! Тому й загинули. І вже не могли пити віскі щодня. Ось хто для Пітера і Квіка є справжніми ворогами. Ті, що вмирають від алкоголю і вже не можуть пити віскі щодня. Розумієш? Я так і напишу. Тобі налити трохи?

— Сміливо. І розумно. Але чи зрозуміють?

— Ти гадаєш, у Пітера дурні сидять? Повинні зрозуміти. Ще й, сподіваюся, запросять написати щось для їхнього журналу.

— Ти в мене молодець. Я в тебе вірю…

— Ти плачеш, Музо?

— Ні-ні, це просто так… Налий ще трохи віскі… Пригадуєш, ти обіцяв написати повість про планету, де живуть лише Музи… Я розумію, тобі цікаво і з іншими жінками, але ти хочеш, щоб усі вони були такими, як я… Пробач, я трохи випила… Чому ти не напишеш оповідання про планету, де живуть лише Музи?

— Моя люба… Муза — це не просто ім’я… Ти знаєш, що означає це слово?

— Мене звати Музою, і я повинна знати, чого мене звати саме Музою. А чому тебе звати Артуром? Ти знаєш, що означає це слово?

— Не ображайся… Я вже трохи забув, але колись читав… Музи, їх багато, вони допомагають у різних мистецтвах…

— А я хіба не так сказала? Ось і я допомагаю тобі писати…

— Ти плачеш, Музо?

— Ні, це я сміюсь… І згадую, як ми колись мріяли про дітей… Артурчику, налий ще трошки, я вже п’яна… Тобі вже тридцять сім, Артуре. І твоїй Музі теж уже не сімнадцять… Я вже втомилася радіти лише з того, що можна вдома не вдягати протигаз… Артуре, я хочу померти…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Кам’яне яйце»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Кам’яне яйце» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Петър Бобев - Каменното яйце
Петър Бобев
Александр Тесленко - Искривлённое пространство
Александр Тесленко
Олександр Тесленко - Викривлений простір
Олександр Тесленко
Олександр Тесленко - Кут паралельності
Олександр Тесленко
Олександр Тесленко - Дозвольте народитися
Олександр Тесленко
Олександр Лук’яненко - Добрий пірат Джон
Олександр Лук’яненко
Олександр Довженко - Повість полум'яних літ
Олександр Довженко
Александр Тесленко - Каменное яйцо
Александр Тесленко
Олександр Тесленко - Дьондюранг
Олександр Тесленко
Отзывы о книге «Кам’яне яйце»

Обсуждение, отзывы о книге «Кам’яне яйце» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x