Олександр Тесленко - Кут паралельності

Та, мабуть, то були просто плітки. Я не запитував Алена про подробиці. Я знав — йому боляче згадувати. Ален не відразу помітив нас.

— Куди це ти ходив? — запитав Рябого, що зайшов до кімнати і сів біля нього, висолопивши довгого червоного язика.

Рябий у відповідь солодко позіхнув і показав на нас поглядом, але Орн не дивився на Рябого, тож і не зрозумів його безсловесної відповіді.

— Ти неуважна, Ксі, — мовив повчально до доньки. — Мені це не подобається. Ось поглянь сюди, тут намальовано…

— Прилетів дядя Антін з Чебриком! — дзвінко вигукнула Ксеня.

Ален нарешті побачив нас. Чомусь вирішив удати із себе ображеного, про якого забули друзі, та на обличчі в нього засяяла посмішка:

— Нарешті хтось згадав про мене.

Ален швидко зрозумів, що не впорається із роллю ображеного, і кинувся до мене з обіймами.

Нашвидкуруч зварив кави і приготував вечерю. Я впізнавав давнього приятеля. Ален ніколи не любив прислуги, навіть біокібернетичної. Завжди все робив сам.

Пили каву, смакували тістечками, дивними, смачними, певно, Аленового приготування. Він розпитував про Інкану, про мою работу в Центрі проблем довголіття, де я посів місце завідуючого лабораторією серцевих досліджень. Мовби випадково розмова час від часу поверталася до роботи Центру метакаскадних синтезів, і Ален кожного разу з удаваною байдужістю говорив:

— Врешті, мене то зовсім не обходить, — а потім знову щось запитував про свою колишню роботу.

Наші діти раптом здійняли галас — не поділили тістечка з червоними кремовими зірочками. Ален прикрикнув:

— Ксі, ти сидиш за столом з дорослими. Тобі вже скоро сім років. Краще покажи Чебрику репродукції і розкажи про них усе, що знаєш, — підсунув ближче до них великого альбома земного видавництва « Культура ». Ален здавна цікавився стародавнім живописом. Я відразу пригадав це, прочитавши на обкладинці, — «Майстри живопису минулого. Ель Греко».

Ксеня після батькових слів споважніла, виповнилась дорослістю своїх аж семи років.

Узяла до рук альбома і почала розповідати Чебрику про земних художників, втаємничено закопилюючи губки, мовби розповідаючи казочку.

Ален удавав із себе безтурботного і навіть щасливого. Та я відчував його внутрішні гризоти.

Нарешті запитав:

— Не думаєш повернутися на Інкану?

— Навіщо?

— Я просто запитую. Перед відльотом заходив до твоєї Юліани…

Ален показав поглядом на Ксеню і подав мені знак, щоб говорив тихше:

— Вона й так зачасто згадує про неї. Цього місяця прилітала, то потім з тиждень тільки й питань, чи мама прилетить до нас назовсім. Тож як там вона без мене, не нудьгує?

— Не треба так. Вона розумна жінка. Я хочу сказати, вона не заслуговує на таке життя. Вона молода, красива, і вона любить тебе. Ти просто не хочеш її зрозуміти.

— Я радий, що тобі подобається моя дружина. Сподіваюсь, не тільки тобі. Дочка зараз зі мною, тож ніхто не…

— Не треба так, Алене.

— Я не вмію себе обманювати, — Ален підвищив голос. — Я не можу існувати у вигаданому світі. Не можу вмовляти себе, ніби все гаразд, коли відчуваю, що все погано. Була колись любов і внутрішнє розуміння, а тепер немає. Була колись робота, котрій був відданий, тепер немає. Нехай пройде час. Він мусить принести якесь рішення. Вигадане благополуччя все одно залишиться вигадкою, міражем, красивим сном.

— Ні, Алене. Ти сам знаєш, як часом змінюється навколишнє тільки від того, якими очима, в якому настрої дивишся на світ. Ми ж люди. Наша сила не стільки в енергії нашого тіла, як в енергії нашої душі.

— Ах, Антоне. В чому вона, енергія душі? Хіба ти можеш пояснити те, що не підвладне законам?..

— Тату? Що це? — раптом вигукнув мій Чебрик.

Він зачудовано дивився на картинку, і я спершу не міг збагнути, що ж так здивувало його, аж доки не помітив погляду, прикутого до янголів.

Здається, саме так називали казкових діток з крилами.

— Чому вони з крильцями? — дивився заздрісно й захоплено. — Хто вони?

Ален усміхнено подивився на малого.

— Я бачу, твої батьки ще жодного разу не показували тобі давніх картин. Дарма, — звернувся вже до мене якось засерйозно. — Саме з стародавнього живопису треба починати виховання смаків дитини, бо там усе просто і казково прекрасно…

Чебрик перебив його тим же запитанням:

— Чому вони з крильцями?

Ален знову посміхнувся; я зрозумів, що йому легше пояснити будову сучасної тривілової камери чи сутність четвертого виміру, аніж розповісти дітям, хто такі янголи.