Олександр Тесленко - Кут паралельності

— Як ваш син, професоре? — раптом запитала Більц несподівано, здавалось, навіть недоречно, ніби просто рятуючи Завіру від хвилини розчуленої безпорадності.

— Син?! — перепитав здивовано.

— Він, мабуть, красивий. Він схожий на вас, професоре?

А в голові Завіри якось несподівано зродилась думка:

— Ходімте до мене. Сьогодні. Зараз.

В ту мить у погляді Більц промайнула іскорка холодного вогню, а на устах народилася ледь помітна посмішка переможця, красива посмішка — благородна, хижа, задоволена.

— Ходімо. Навіщо нам вдавати, ніби ми… — але чомусь не знайшов більше жодного слова, і так і залишилось невимовленим, що ж їм не треба вдавати.

Наталя посміхалася…

… Професор провів лагідно долонею по чорних струмках волосся, схилився, поцілував їх і сказав тихо:

— Наталю…

Вона лежала і рівно, глибоко дихала. Красива…

— Наталю, — мовив голосніше, зворушено і схвильовано, погладив долонею плече, не прикрите ковдрою.

Вона повільно розклепила повіки і бездумно дивилась на нього.

— Що ти хочеш? — запитала сонно з нетамованим роздратуванням.

— Нічого, Наталю… — мовив Завіра і поцілував її плече.

— Я хочу спати, — сказала ображено і навіть, з якимось презирством, рвучко повернулась на другий бік, заховавшись під ковдрою.

«Може, вона хоче, щоб я говорив їй про свою велику любов? Навіщо вона так? Це жорстоко! Вона хоче, щоб я принижувався?» І знову все колишнє: неприязнь до Наталі Більц, до постійного дощу, до всього світу і життя, — набубнявіло, ожило. «Навіщо це все? Скільки років жив сам, а то раптом… Жебрати?! Дурень! Хитрість природи, щоб залишити по собі нащадка. Так було колись. А зараз? Рудименти! Атавізм! Лялька з поглядом мікроскопа! Для неї достатньо, що професор запросив Тії до себе. Мабуть, так приємно змусити професора жебрати?! Треба працювати. Працювати!»

Григір Завіра підвівся і невпевненою ходою пішов до. кабінету. Сів за робочий стіл. Намагався забути про все, відключитися. Намагався зосередитись лише на темі останніх досліджень: «Вивчення роботи мітохондріальних структур під дією…» За вікнами ішов дощ. З сусідньої кімнати долинала приглушена музика з транслятора. Там син. Там вже дорослий син, у котрого свої турботи, своє життя, зовсім не відоме батькові, навіть чуже і нецікаве… «Коли я останній раз говорив з сином? Давно… А колись, ще як не було дощу… А хіба колись не було дощу? Які дурниці. Може, сісти на перший-ліпший гравітобус і поїхати кудись, будь-куди. Побачити сонце! Які дурниці. Я просто втомився. Треба просто трохи поспати. Про який гравітобус можна думати? Стільки невідкладної роботи… «Вивчення роботи мітохондріальних структур…» Це дуже важлива тема. Від неї залежить життя і здоров’я багатьох людей та біокіберів, розвиток біологічної думки… Хіба я думаю про розвиток біологічної думки? Блазень! Я просто хочу зробити те, що не зробив ніхто. Щоб знали — це зробив я, Григір Завіра! Прагну слави? Так! Так! Тагк! Прагну слави! «Вивчення роботи мітохондріальних структур…» Останні три операції абсолютно невдалі. Пацієнти померли. А ще цей письменник кожної хвилини поряд, базікає про покликання медика… Вже син дорослий… Що він зараз робить? Зовсім не можу зосередитись. Голова важка. Очі самі заплющуються, але спати не хочу. А що я хочу? Слави! Які дурниці. Що таке слава? Це сонце — яскраве, тепле, красиве, життєдайне. Хочу бути сонцем, щоб до мене посміхалися і відводили погляди від яскравості…»

«До відома кожного жителя міста Білозери!

До відома кожного жителя міста Білозери!

Незаперечно доведено існування шкідливого впливу геліо-бульєрної установки «Юліора» на клімат та здоров’я людей і біокіберів. Завтра о дванадцятій годині енергетична установка «Юліора» буде зупинена до вивчення можливостей нейтралізації шкідливого К-лептичного випромінювання.

Зберігайте спокій! Місто буде переведено на старі системи енергозабезпечення, що, безумовно, дуже позначиться на житті білозерців, які вже більше року могли задовольняти всі енергетичні потреби. Але наша сила, сила мислячих істот, не в тому, як багато ми споживаємо енергії, а в тому, що. ми можемо створювати такі установки, як «Юліора», і можемо самі їх зупиняти, не перетворюючись на рабів дешевої енергії.

Шкідливість К-лептичного випромінювання доведена незаперечно!

Завтра о дванадцятій годині «Юліора» буде зупинена.

Зберігайте спокій!»

— Арлене… Я розказала мамі…

— Що?

— Про нас з тобою…