Юрій Тис - К7

І в ту нескінченність, у ту вічність відбувається наш гін, демонічний і нелюдський!

Досі світ був для нас шерегом подій. Тут, у просторі, ніяких подій нема. Що може діятися на тому уламку небесного тіла, що пролетів біля нас? Це все якісь нові, незнані досі сили, невідомо: ворожі нам, чи прихильні?

Я поділився цими думками з друзями.

— Якщо б ми не мали цілі, — відповів Семен, — то могли б попасти у зневіру. А в нас цього не може бути! Навіть віч-на-віч нескінченного світу наша людська ціль — знищити Москву — вдержує нас при енергії! Життя — це змагання. Що вище змагання, то краще життя! Хай пропаде песимізм!

— Слушно! — гукнув я. — Ми забули, що летимо шукати К7.

— А я не забула! — докинула Гаська. — Я вже наставила реактори! Але стрілка ще мертва.

— Ми задалеко від Венери! — пояснив Семен.

Я глянув на планету. Вона виросла до величини Сонця, як ми його бачимо з Землі. У приспішеній скорості долетимо до неї за чотири дні. Що значить чотири дні? Тут нема ночі, нема дня. Обраховуємо наші людські дні і згідно з ними живемо: ідемо спати, їмо, відбуваємо службу. Але між ніччю і днем нема ніяких меж. Дійсність і сон тут не є розділені, як на Землі! Реальне змішане з нереальним. Нема ґрунту!

Тим часом Венера росла перед нами. Вона мала вигляд білої кулі, планети, прикритої суцільним шаром хмар чи мряки. В ній заломлювалося сонячне світло і разило наші очі. Третього дня Венера зайняла уже половину неба. Сліпуча білість хмар не давала можливости бачити її поверхню. Ми спостерігали її електронним апаратом, що пробивав хмари, але все одно вид був ще нечіткий.

Четвертого дня Семен схвильовано заговорив:

— Увага, ми знаходимося в засягу Венери! Наші апарати стверджують дуже сильну радіацію, я включив діафрагми, які не пропускають випромінювання.

Ми кинулися до вікон. Тепер стало видно, що хмари над планетою не мають одностайности, як ми досі думали. В них видно було глибокі тіні і яскраві площі, отже глибші і вищі її шари.

Ми прив’язалися до фотелів, бо Семен зменшував скорість. Рівночасно ми відчули, що повертається нам важкість; Венера почала нас притягати. Довгий час ми летіла довкола планети, а під вечір обнизилися у хмари. Увійшли в пітьму ночі, але, окружуючи планету, знову стрінули день.

Крізь електронні біноклі видно було вже невиразні тіні поверхні Венери. Згодом вони набирали кольорів. Наша «Сорока» постійно обнижувала свій лет. Ми наближалися до поверхні Венери.

Семен включив поволі К7. Ми спливали тепер звільна вниз. Довкола нас усе ще далі біліло від мряки чи хмар, навіть не було видно бортів нашого корабля.

— Ми вже сто метрів над поверхнею! — заявив Семен.

Я наклав електронні окуляри. Бачив тепер, як під нами пробігали великі площі червоного й синього кольорів, здалеку сіріли височини, певно, скелясті гори.

— Гора!

— Ріка!

— Ліс!

Це так викрикувала Гаська і я.

— Увага! — говорив спокійно Семен. — Тепер я зупиняю наш поземний лет, за хвилину зменшу дію К7, і ми будемо опадати на Венеру.

Ми відчули, як наш корабель легко загойдався, як похилявся сюди й туди, мабуть, під впливом вітру. Врешті легкий зудар — і все заспокоїлося.

Семен піднявся із свого командного місця.

— Я старався осісти на сірій площі. Може, це скелі, може, пісок, у всякому разі не вода, ані не верхів’я дерев, якщо такі є.

— Ми все ще думаємо категоріями Землі! — докинув я.

Гаська вп’ялила погляд у вікно.

— Нічого не видно! — жалілася. — Мряка і мряка.

— Пождемо! — відповів Семен. — А поки що до роботи! Гасько, прошу перевести аналіз атмосфери, хемічний склад, вологість, електричну напругу! Паньку, провір радіацію, а я виконаю інші поміри.

Ми всі сіли біля апаратів. Незабаром Гаська зголосила:

— Склад атмосфери: 22 відсотки кисню, 76 азоту, 2 двоокису вуглецю. Вологість сто відсотків.

— Атмосфера дуже подібна до нашої на Землі, — відповів Семен. — Людина може тут жити, якщо…

Я вказав Семенові на кількість радіації. Вона була триста разів більша, як межа смерти людини.

— Провір ще раз! — наказав Семен.

Він глядів на мої числа, що я їх відписував з апарату помірів.

— Справді, радіація дуже велика! Планета молода, набагато молодша від нашої старої Землі. Зможемо вийти тільки в охоронних одягах. Гасько, прошу приспособити протирадіаційні одяги!

Здалося мені, що мряка трохи розсунулася, довкілля не було вже таке несамовито сліпуче.

— 66 градусів Цельсія! — кинув Семен. — У тіні!