Віктор Савченко - Сам собі бог

— Ні, любий друже, не в небеса, а в самого себе. Зрозумів?

— І що тоді?

— Тим-то й ба — що тоді? А тоді, — академік підвівся з крісла і відійшов у протилежний кут каюти, — а тоді людина швидше звільнилася б від великої змії ілюзії…

— Щось дуже туманно, — не здавався геолог.

— Я не збираюсь читати лекції, — Шафорост повернувся на своє місце, — висловлювати хрестоматійні істини на кшталт того, що «пізнай себе, і ти пізнаєш весь світ», «людина-це те, про що вона думає», тощо. Це всім відомо.

І все ж скажу, що істинні мудреці всіх часів постійно наголошували: людське суспільство повинно створювати вільних людей, вільних розумово, вільних морально, вільних духовно, вільних від будь-яких забобонів і особливо вільних від егоїзму. Бо що таке егоїзм? Це диявольська сила, що змушує людину зловживати набутими знаннями і силою. Егоїзм — це людська споруда, вікна і двері якої завжди широко відчинені для проникнення в душу всіляких провин і гріховностей. І це насамкінець знецінювало людину…

— Бачу, — втрутився в розмову Куриленко, — що ми мимоволі скочуємося на розмову про «добро і зло», що є наріжним каменем людського буття. Справді, колись люди не знали, що кожна низька і корислива дія відкидає їх назад, тоді як благородна думка і безкорисливий вчинок винищує людину, ставить сходинкою до горішніх і світліших сфер буття. Тоді не всі розуміли, що вселенський закон причинності відноситься не тільки до теперішності, до сьогодення, а й до минулого й майбутнього. Жоден вчинок не залишається без відповідних наслідків, бо, як відомо, подібне породжує подібне. І якщо ці наслідки не проявляться в теперішньому часі, вони неодмінно дадуться взнаки в майбутньому, і тоді вчинок уже буде в минулому…

— Ти хочеш сказати, — подав голос астробіолог Попович, — що в людині воєдино злиті всі три часові стани?

— Так, людина несе в собі і минуле, і сучасне, і прийдешнє. І між всіма цими складовими частинами людського буття прокладено тоненький місточок…

— Як же утриматися людині на цьому хиткому підґрунті?

— Тільки шляхом рішучого подолання власних вад. Але жодна людина не зможе піднятися над індивідуальними ґанджами, не підносячи при цьому, бодай, на мізерну висоту всю людську сутність, складовою частиною якої вона є. Зробити це, ой непросто. Але тим більшою буде нагорода людині. Хто ж порушує закони гармонії, тобто закони життя, той занурюється в хаос, який він же сам і породив. Не хтось там у високості нагороджує чи карає нас, а ми самі звеличуємо чи принижуємо себе у залежності від того, живемо у злагоді з природою, дотримуємось її законів чи грубо порушуємо їх.

— Нехтування, а тим паче порушення законів вселенського буття, — перебрав слово астроном Яланський, — це вже прояв зла. Раніше, щоб виправдати існування злих сил, часто говорили: «А що робило б добро, якби не існувало зла», тобто цілком свідомо допускалася необхідність прояву лихих сил, мовляв, без зла неможливе благо. Але справа в тому, що в добрі закладений принцип творення, єднання і примноження, а зло несе в собі тільки руйнацію. Звідси в минулому й виникли глобальні конфлікти, які обертались для людства великими трагедіями. Якщо ж брати окремого індивіда, то злозичливі люди, як правило, немудрі люди. Вони засліплені ненавистю і чорною заздрістю, тому й короткозорі та недалекоглядні. Риють яму для інших, як правильно завважив наш командир, з часом, навіть уже по смерті зловмисника, тобто відбитися на його нащадках. Словом, розплата неминуча. Якщо говорити образно, то злодіяння не скипає відразу, як молоко. Воно подібне до вогню, який жевріє під попелом, і рано чи пізно сам стане попелом. Недарма колись у народі казали, що добро — це сонячний день розуму, а зло — чорна ніч душі. Причому добрих людей радує добре, а ницих — нице. До лотоса тягнеться бджола, а не жаба, хоч вона й живе поряд з цими білосніжними квітами. А ще добру людину можна порівняти з сніговою вершиною, яку видно здалеку. Лиха ж людина лишається, як правило, непомітною, як пущена вночі стріла…

— Стривайте, друзі, — урвав мову астронома академік Шафорост, — ми почали розмову про пересування у часі і просторі, а захопилися проблемами добра і зла, хоча, якщо вдуматись, все правильно. Гадаю, найпершою перепусткою у вищі світи є саме доброта і благородство. Злим руїнницьким силам туди дорога закрита… Та час уже нам зайнятися Венерою. Ми на підході до неї… Що, планета вже сама виходить на зв’язок? — мовив академік, помітивши на передньому екрані сигнали виклику. — Певне, Симоненко…