— Чіля? — мимоволі всміхнувся Гах, згадавши химерне прізвисько давнього друга Симоненка. — Я не знав, що він літає над Венерою. Але ж це досвідчений пілот. Правда, пам’ятаю, він був дещо некерованим…
— У тому й вся біда. У чужому світі зайва ініціатива чи надмірна заповзятість іноді заводить у глухий кут.
— І що ж, платформа пішла на «дно»?..
— Гірше, застряла у глибокій ущелині. Намертво, як у зубах дракона. Фторлоновий купол платформи з людьми і всіма комунікаціями вцілів, а гондола, що утримувала земний острівець у вуглекислій атмосфері планети, продірявлена. Тепер Симоненко не може без сторонньої допомоги видобутися з урвища. Ситуація ускладнюється ще й тим, що катастрофа сталася на затемненому боці, а ти знаєш, які на Венері чорні й довгі ночі…
— Суцільний морок протягом майже двох земних місяців… Не заздрю тим, хто потрапив у пастку. Що говорить наш командир?
— Його теж терміново викликали. Він перебував у Більманському заповіднику, де разом з Поповичем відпочивав на землі своїх предків. Зараз збирає всіх наших, кличе і нас з тобою. Щоб швидше дістатися до Центру космічних польотів, скористаємося трансконтинентальною лінією Африка — Європа.
— На коли призначено збір?
— На післязавтра…
— А де решта наших відпочиває?
— Наскільки мені відомо, астроном Яланський і психолог Тристан забилися аж на Тібет, а планетолог Карпенко, головний енергетик Треба і головний механік Нехайчук облюбували острови Тихого океану. Їм довше добиратися…
Вислухавши астрофізика, геолог розважливо мовив:
— Вибір тихоокеанських островів можна зрозуміти, бо це райські місця. Земля предків, де зупинився наш командир з астробіологом, — це святе діло. Тут і говорити нічого. Озеро Вікторія у розтоках якого ми зупинились, теж престижне місце для відпочинку. А ось чому Яланського і Тристана занесено аж на Тибет, у гірську пустигу — цього я не збагну.
— Кажуть, десь там знаходиться дах світу, — відповів Міняйленко. — Колись на підступах до нього, у гірських храмах, мешкали первосвященики ламаїстської церкви і правителі Тибету. Вони нібито були посланцями неба і тримали зв’язок з далекими світами. Ось астроном та психолог і подалися туди…
— Їм мало реальних космічних польотів?
— Бачиш, ми поки що за межі Сонячної системи не виходимо, а Яланському і Тристану забаглося макрокосмосу, їм сняться наддалекі зоряні світи.
— Що нам далекі світи, коли рідний дім підносить скільки сюрпризів!.. Не хотів би я опинитись на місці Симоненка. Сірчанокислий газовий океан, непроглядна темінь ночі, монолітні лещата скель… Словом, постійна загроза згину, — геолог хвилину помовчав, а потім додав: — Я знаю геологічну структуру другої планети. А що коли станеться венеротрус, і захитаються шпилі високих гороутворень? Платформу розчавить як яєчну шкарлупину.
— За прогнозами венеріанських сейсмологів сильних коливань поверхні у тому районі не передбачається.
— А грозові бурі, — не заспокоювався Гах. — Там же блискавиці крешуть щосекунди. Може статися пряме попадання…
— Досі такого не траплялося…
— Це коли платформа рухалася і можна легко маневрувати, уникаючи скупчень грозових хмар. А тепер, коли вона стоїть на вимушеному припоні? Це ж чудова мішень!
— Обстановку там оцінювали не згірші від нас фахівці…
— І що вони запропонували?
— Залучити до врятування потерпілих екіпаж нашої «Правди».
— Атож… Не знайшли кращого способу. Не подобається мені все це. На Венері уже саме небо — передпокій пекла. Гаспидська планета…
— Ти маєш на увазі гіпотетичних сірчаних монстрів, які нібито мешкають у горах Венери? — запитав астрофізик.
— І ти віриш побрехенькам Поповича? — саркастично всміхнувся геолог. — Це ж чистісінька маячня…
— Чому ж? Астробіолог цілком серйозно допускає можливість існування життя на Венері. Він висловлює думку, що воно гніздиться у середній частині атмосфери, на шпилях височенних венеріанських гір.
— І що ж це за життя? — скептично поцікавився геолог.
— Таке, що відповідає середовищу, яке його породило і оточує, — незворушно відповів Міняйленко.
— Себто, сірчанокисле, — глузливо уточнив Гах, маючи на увазі натуральне середовище Венери, настояне на концентрованій сірчаній кислоті. — Химери усе це, — додав він, — плід уяви таких життєлюбів, як Попович. Я допускаю тільки одну форму життя — схожу на земну…
— А Сатурн? Ми ж недавно виявили там кремнійорганічних істот, що населяють його феноменальне кільце. А супутники Юпітера?
Читать дальше