Їржі Берковець - Операція «Ліра»

Цього вечора донна Марія не могла заснути. Аж до півночі вона металася на ліжку в гарячковому напівсні, з якого її збудив звук тихих кроків. Хтось був у кімнаті і обережно наближався до неї. Перш ніж вона могла скрикнути, до неї доторкнулася чиясь рука, і вона відчула на вустах ніжний поцілунок. Охоплена жахом, вона спромоглася лише прошептати: «Фабріціо, ти не одержав мого листа…», коли розкрилися навстіж двері і до Маріїної спальні увійшли два чоловіки: дон Карло Джезуальдо зі шпагою в руці та літній сивуватий чоловік, який тримав свічник.

Жахливий мент. Мерехтливі відблиски свічок перебігали по застиглих обличчях. Нестерпну тишу раптом розітнув звук. Не крик. Не оскаженілий, придушуваний пристрастю шепіт. Спів. Тихий тремтячий голос заспівав Джезуальдів мадригал «Ти вбиваєш мене, жорстока». Нараз Караффа оголив шпагу. Джезуальдо несамовито кинувся до нього. Брязкіт зброї, гучне дихання бійців і монотонний спів, що супроводжував жахливу гру тіней на блакитних стінах спальні. Герцог посковзнувся… Джезуальдо намірився для смертельного удару… в цю мить його дістала шпага Фабріціо, і дон Карло повалився на підлогу. Караффа підняв зброю — але одразу ж різко нахилився і впав мертвим: чоловік із свічником підступно загнав йому кинджал в спину. Донна Марія, що в якомусь заціпенінні спостерігала, неспроможна ані слова вимовити, ані поворухнутися, скрикнула і знепритомніла. Тремтливою рукою убивця поставив свічник на підлогу, схилився над Джезуальдо, швидко перев’язав криваву рану в боці і виніс його зі спальні.

Незабаром донна Марія прийшла до пам’яті, безтямним поглядом окинула кімнату. Побачивши нерухоме тіло дона Караффи, зрозуміла все. Прожогом схопила келих із вином, всипала туди отруту з персня і хильцем випила смертоносний напій… Вона вмерла в ту хвилину, коли повернулася літня сивувата людина, на чиїй совісті була ця трагедія.

Асдрубал замовк, розпалюючи згаслу люльку.

— Людина, на чиїй совісті була ця трагедія, — повільно повторив архіваріус, будучи ще під враженням захоплюючої розповіді свого приятеля, — ясно, що це Паскуале — підступний камердинер, нікчемний донощик, зрадник і вбивця.

— Помиляєтеся, любий Лоренцо. Людину, на чиїй совісті ця трагедія, звали Помпоніо Ненна.

— Що? — Пінеллі, схопившись, нахилився до Моваджеріо. — Що ви сказали? Ненна? Дурниці… І взагалі вся ця ваша розповідь… І ви ще мені докоряли за надто буйну фантазію? Гадаю, що в порівнянні з вами я справжній дилетант. Верді! Шекспір! Який пісний у порівнянні з вашою фантазією містер Конан Дойль або месьє Пуаро [7] Центральний герой детективних творів англійської письменниці Агати Крісті. !

— Прошу пробачення. Визнаю, що захопився романтикою цієї історії і змалював її занадто яскравими барвами, щоб заповнити голий каркас фактів. Але можу вас запевнити, що факти надійно доведені.

— Факти, факти. Що ви називаєте фактами?

— Насамперед те, що головний винуватець — Ненна. Те, що нічна сцена майже до дрібниць сталася так, як я вам намалював. Те, що я маю в руках пряме зізнання злочинця.

Пінеллі роззявив рота і витріщився на Моваджеріо.

— Жартуєте, Асдрубале, А насправді ви так не думаєте. Чим ви можете довести своє обвинувачення?

— Свідченням.

— А звідки ж воно у вас?

— Я чув його.

— Чули! Свідчення, якому майже чотириста років! Не глузуйте з мене!

— Я не глузую. Ви теж чули його.

— Ви хочете сказати, що це — та пластинка?

— Так, пластинка. Точніше сказати — музичний твір. Згадайте, Лоренцо: на самому початку своєї розповіді ви звернули мою увагу на цікавий факт, що Ненна написав у першу річницю трагічної події якийсь музичний твір. Використав у ньому певний композиційний принцип, розробку теми з усіма дванадцятьма тонами хроматичної гами, так він згадує у своїх мемуарах. Ну, а я мав щастя знайти в бібліотеці нашої консерваторії рідкісне видання Гардана, де наводяться твори музикантів із Барі. Там є кілька творів Ненни. Я одразу знайшов саме ту композицію. Вона така своєрідна і так відрізняється від решти творів, що навіть дилетант не помилився б. Композиція підписана Ненною і датована 25 жовтня 1591 року. Якщо повірити Ненні, що він написав її в день роковин трагічної події, то значить нам відома і дата смерті донни Марії та дона Фабріціо.

Та все це нічого не важить у порівнянні з характером самої композиції. Це — чотирьохголосний мадригал для сопрано, тенора, баритона і баса — склад голосів для тих часів досить незвичайний.