Володимир Владко - Бацила карбоната

Тим часом прожектор промацував темряву прямо перед «Люцифером». І ось в яскравій світловій плямі показалися округлі риси одного з панцерних автомобілів. Промінь мов здригнув. І в ту ж мить на темному корпусі «Люцифера» спалахнуло голубувате сяйво, а ще через кілька секунд — сліпуча вогняна блискавка. Вона немов розірвалася. Бризнуло яскраве полум’я, почувся гуркіт вибуху — панцерний автомобіль розлетівся на шматки від вибуху своїх власних снарядів.

Промінь прожектора відразу одірвався від клубів жовтого диму на місці вибуху і сковзнув лівіше.

«Та що він, невже бачить у темряві? — беззвучно прошепотів старший агент. — Адже там стоїть другий автомобіль…»

Так, прожектор освітив і другий панцерник. За кілька секунд з ним теж було покінчено, як і з першим.

Беззвучно, як тінь, линув «Люцифер» у темряву. Ще мить — і він зник. Тільки в двох місцях, там, де кілька хвилин тому стояли, притаївшись, панцерні автомобілі, неспокійним, мінливим вогнем палав розлитий бензин. Та ще чути було важке, уривчасте дихання водія і артилериста за спиною старшого агента, в якого тремтіли руки і дрібно-дрібно цокотіли зуби…

Нічна подія не пройшла безслідно і для «Люцифера». Кілька осколків пошкодило оболонку передньої частини «Люцифера». Ті пошкодження досвідчені майстри з команди виправили ще до ранку.

Але один осколок пробив кришку ілюмінатора, пошкодив ілюмінатор каюти керування і поранив руку Ернана Раміро, який входив у цей час до каюти.

Бризнула кров. Не втрачаючи присутності духу, Сивий Капітан здоровою рукою подав тривожний сигнал, включив електричну завісу, передав керування «Люцифером» Валенто Клаудо. А потім, перев’язавши руку, знов став біля пульта і спокійно, холоднокровно і безжально розстріляв команди панцерників електричними снарядами. Тоді Ернан Раміро пішов до своєї каюти, залишивши біля пульта Клаудо. В дверях він промовив холодно:

— Так буде й далі. Якщо вони не зважать на моє останнє попередження, я почну діяти всіма способами. Я доведу їм, що таке володар країни!

Крізь відчинені двері своєї каюти Олесь почув ці слова. Ернан Раміро трохи повернув голову, проходячи повз каюту, і подивився на юнака. Олесь вирішив:

«Якщо він почне говорити зі мною, я скажу йому все, що думаю. Це мій обов’язок. Будь-що-будь, але я повинен сказати!»

Втім Ернан Раміро, ніби не бачачи юнака, повів оком по каюті і пішов далі.

Тоді Олесь рвучко підвівся. Так, це не той Сивий Капітан, який колись кожним своїм словом, кожним жестом, посмішкою, що так рідко з’являлася на його сумному обличчі, самим голосом збуджував симпатії юнака! Це була зовсім інша, відмінна людина, чужа, замкнена, жорстока й горда. Диктатор країни! Для теперішнього Ернана Раміро не існувало нічого, крім його гордих намірів. Навіщо ж розмовляти з ним?..

Олесь виглянув з каюти. Нема нікого. Значить, можна пройти до каюти керування: там мусить бути Валенто Клаудо.

Ось він, у своєму незмінному синьому комбінезоні, той самий Валенто, який так лагідно схилявся над ліжком Олеся і весело, щиро розмовляв з ним, утішав і підбадьорював. Невже ж і він встиг змінитися так, як і Ернан Раміро. Тоді… ні, цього не може бути!

— Я хочу щось спитати у вас, Валенто. Я не заважатиму працювати…

— Ну, кажи. Та, може, тобі краще спитати в Капітана?

— Ні! — вихопилося в Олеся. І він зразу заговорив: — Недавно, Валенто, ми розмовляли з вами… після сутички «Люцифера» з «Сан-Себастіаном»… І я вас про щось запитував…

— Так, — похмуро відгукнувся Клаудо. — Я тоді просив тебе…

— Ви просили, щоб я краще не запитував вас про такі речі, — перебив його Олесь. — Я пам’ятаю. І з того часу я не запитував ні про що. Але тепер… тепер я не можу! Валенто, ви ж чули, що говорив по радіо Сивий Капітан? Адже він оголосив себе диктатором країни. І загрожував так само, як загрожують…

— Замовкни, Олесю! — суворо сказав Валенто.

— Ні, я не замовкну! — палко заперечив юнак. — Я мушу сказати те, що думаю. Мені нема чого боятися! Я пам’ятаю, як Сивий Капітан і вся команда виходили до могили розстріляних фалангістами республіканців. Тоді я готовий був цілувати руки Капітана, такий він був благородний, щирий. А тепер? Тепер він оголосив себе грізним, страшним диктатором! За що ж він воює? Не за те, щоб повалити фалангістський уряд, а за те, щоб самому стати на місце генерала Фернандоса. Це так, Валенто, так! Він сам сказав це. Чого ж ви мовчите? Ви казали, що ви республіканець, Валенто! А тепер що виходить? Ви допомагаєте одному диктаторові битися з іншим?..