Володимир Владко - Бацила карбоната

«Противник досяг якогось успіху. Гаразд. Це його обов’язково хоч трохи сп’янить, він стане менш обережним, бо буде впевнений у своїх силах. Тут і треба показати себе. Не втрачати присутності духу, а ще наполегливіше готувати пастку. І сп’янілий противник обов’язково потрапить в неї. Тоді вже сміятимусь я!..»

Саме так діяв начальник поліції. Коли голос Сивого Капітана залунав з усіх репродукторів, начальник поліції не розгубився. Зрозуміло, це було дуже неприємно, але — треба знайти добре в усякому лихові. Хтось значно вищий за нього лементував, що треба негайно виключити передатчик. Начальник поліції не зробив цього. Він навіть заборонив виключати електроенергію. Він сказав:

— Так чи інакше, населення вже добре знає цього Сивого Капітана. Хай він поговорить. А ми тим часом теж дещо зробимо.

Отже, голос Сивого Капітана продовжував лунати з репродукторів. Тим часом, за наказом начальника поліції, три автомобілі з пеленгаторами виїхали до району передатчика і почали свою роботу.

Техніки спритно оперували рухомими рамками, скеровуючи їх так, щоб якнайкраще було чути голос Сивого Капітана. Звісно, їхні приймачі були настроєні не на хвилю столичної радіостанції, а на короткохвильний передатчик «Люцифера». Три пеленгатори ловили з різних сторін напрям, звідки поширювалися коливання цього передатчика, і поступово зближувались, оточуючи «Люцифер». А слідом за автомобілями з пеленгаторами безшумно посувалися броньовані автомобілі з заздалегідь націленими скорострільними гарматами, зарядженими бронебійними снарядами.

У військових автомобілях були не лише водії та артилеристи. За наказом начальника поліції, в кожному з них сиділи ще й досвідчені агенти, які мали спеціальні інструкції. Ті інструкції категорично говорили:

«Пересуватися швидко, але непомітно. Не наближатися дуже до автомобіля Сивого Капітана. Відкривати вогонь з гармат тільки напевне, але не втрачаючи жодної секунди після того, як виявиться місце перебування «Люцифера». Пам’ятати, що справа ця дуже серйозна й небезпечна».

На «Люцифері» не чекали небезпеки, бо машина стояла в густому лісі, далеко від міста. І броньовані автомобілі, за вказівками пеленгаторів, встигли підкрастися. Скорострільні гармати почали обстріл «Люцифера».

Снаряди вдарили відразу з кількох боків. Артилеристи, звичайно, не бачили своєї цілі в густому лісі. Проте, пеленгатори з такою точністю розрахували і вказали напрямок, що промахів бути не могло. Їх і не було.

І все ж таки, снаряди не влучили в «Люцифер». Вони розтрощили кілька дерев, не долетівши до машини Сивого Капітана.

— Вогонь! — повторив наказ старший агент.

Знов загриміли постріли. Тепер уже треба було закінчувати справу будь-що. Коли б пощастило пошкодити «Люцифер» хоч трохи, хоч одним снарядом!

— Вогонь! Вогонь! — вигукував агент, витираючи з лоба піт.

Він добре розумів, що могло статися, якщо снаряди не досягнуть мети…

Гармати вистрелили ще два рази, і раптом обстріл припинився. Зблідлі артилеристи метушилися біля гармат: затвори не рухалися, мовби хтось пригвинтив їх. Вони зіпсувалися в одну мить.

— Назад! Повним ходом назад! — скомандував старший агент.

Водій панцерного автомобіля натиснув на педаль. Марна спроба! Машина лишалася нерухомою і безживною. Повторювалось те ж саме, що відбулося колись на Авеню дель Прадо, коли Сивий Капітан таємничими радіохвилями спинив усе…

Старший агент тримався рукою за край люка і виглядав з машини. Добре, якщо з «Люцифера» не побачать цих автомобілів, може, допоможе темрява. Але якщо помітять… Жахливі розповіді про електричні снаряди Сивого Капітана виникли в пам’яті агента. Може, тікати кудись, ховатися?..

Несподівано він побачив, як з лісу висунулась велика темна тінь. Агент здригнувся: «Люцифер»! У мертвій тиші було чути, як шаруділо віття дерев, повз які сунув «Люцифер».

«Не помітить, — сподівався агент. — Ось зараз він пройде далі, далі…»

Раптом темряву прорізав промінь потужного прожектора «Люцифера», хитнувся, пішов ліворуч, освітив дерева, потім перестрибнув праворуч, майнувши за два-три метри від панцерника, з якого ледве насмілювався висунути голову старший агент. Позад себе він почув зляканий, приглушений вигук водія:

— Намацають! Намацають!

Не оглядаючись, агент міцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водія замовкнути. Не вистачало тільки того, щоб на «Люцифері» почули вигуки!