Володимир Владко - Бацила карбоната

— Чи чуєте ви мене? — запитав гучно Ернан Раміро.

— Що ви хочете сказати? — долинула відповідь з «Сан-Себастіана».

— Мені нема про що довго з вами говорити, — спокійно і владно, з відтінком презирливості в голосі сказав Сивий Капітан. — Але, щоб не витрачати зайвого часу, я хочу вас попередити: стріляти в мене з гвинтівок або револьверів недоцільно. Не долетівши до мене, кулі впадуть у море. Сподіваюся, ви вже чули про таку властивість «Люцифера»?

Відповіді не було. Стривожене мовчання панувало на «Сан-Себастіані».

Голос Ернана Раміро ставав дедалі загрозливішим. Він дзвенів як метал.

— Я знешкодив вашу зброю. Електромагнітними хвилями я спинив усі електромеханізми на вашому кораблі. Ваші гармати застигли, нерухомі, бо їхні механізми відмовилися працювати. Все це зробив я, але це ще далеко не все, що я зроблю з вами.

Багатозначна, загрозлива тиша повисла над водою. Ніхто на «Сан-Себастіані» не наважувався її порушити.

— Так буде з усіма, хто спробує шкодити мені. З цього часу я вважаю всі розмови зайвими! Ваш уряд оголосив мені війну — я прийняв її. І хай буде горе переможеним! Ті з вас, хто випадково залишиться жити на землі, передасть мої слова іншим, тим, хто не чув їх. Рівно через п’ять хвилин «Сан-Себастіан» злетить у повітря від вибуху всіх ваших снарядів і бомб. Я, владар техніки, людина, яка не боїться нікого і нічого, єдиний в цілій Іберії, хто має право наказувати і вирішувати долю людей, вирішив і вашу долю. Ви загинете через п’ять хвилин. Такий мій вирок, така моя воля, воля Сивого Капітана!

Нахилившися до труби, Ернан Раміро наказав:

— Завісу, Валенто. Приготувати електричну міну!

— Єсть, Капітане! — долинула відповідь з труби.

— Вниз, Олесю!

Вони спустилися в люк. Сивий Капітан ішов упевненою, владною ходою, з нахмуреними бровами, не дивлячись навколо. Різкі, глибокі зморшки з’явилися на його обличчі. Олесь чув, як заметушилися й загомоніли людина «Сан-Себастіані». Він і сам був вражений, розгублений.

Так, ворожий корабель мусить бути знищений! Це зрозуміло. Адже і раніше юнака дивувала нерішучість, незрозуміла м’якість Сивого Капітана, який дозволяв нападати на «Люцифера», але сам уперто не хотів нікому шкодити. Проте, ніколи раніше Олесеві не доводилося чути, щоб Ернан Раміро говорив так про себе, як він говорив щойно… «владар техніки»… «всемогутня людина»… «єдиний, хто має право вирішувати долю людей»… Це було щось зовсім нове, несподіване!

— Іди до своєї каюти, Олесю, — пролунав голос Ернана Раміро.

Це був холодний наказ. Олесь не відповів нічого. І з ним теж Сивий Капітан ніколи досі не розмовляв так!..

… У каюті чекала Марта. Олесь розповів їй, стурбованій всім незрозумілим, що відбувалося на «Люцифері», про рішення Сивого Капітана. Потім він сів на край свого ліжка і задумався. «Владар»… яке страшне слово! Юнак не міг усвідомити, чому це коротке слово так вразило його. Але воно ніяк не пасувало до того Сивого Капітана, якого Олесь устиг щиро полюбити. Чому?..

Раптом «Люцифер» поплив. Олесь враз забув про свої думки і кинувся до вікна. Даремна спроба! Глуха кришка засунула вікно ззовні. Ось одноманітне тремтіння підлоги, таке звичне, порушилося. Немов «Люцифер» здригнувся всім корпусом — і знов заспокоївся.

Потім пролунав гучний, як грім, вибух. Він долинув звідкись згори, — розкотистий і довгий. І йому немов відповіли інші, слабші, коротші. Потім стало тихо — так тихо, як буває тільки після великого шуму.

Очі в Олеся переможно блищали. Він розумів, уявляв собі все, що відбувалося зовні. «Люцифер» випустив електричну міну. Яка вона — невідомо. Але та міна потрапила в «Сан-Себастіан», прирокований фалангістський міноносець, що насмілився полювати на «Люцифера». Вона висадила в повітря «Сан-Себастіан», від неї вибухнули склади снарядів і бомб, які були на борту міноносця. Тепер фалангісти знатимуть, з ким мають справу! Сивий Капітан показав, який він могутній і непереможний!

«Люцифер» нестримно линув кудись, злегка погойдуючись на хвилях, підкорюючись волі свого господаря, владаря техніки, всемогутнього… адже так він сказав сам?.. Сивого Капітана.