Олесь Бердник - Сучасне фантастичне оповідання

— Почнемо з лігерцького вина? — скромно підказала йому Молода жінка, діловито виважуючи на білий хліб під товстим шаром вершкового масла чорне плато зернистої ікри.

— Почнемо з лігерцького, — розгублено погодився він.

Вони випили по келиху, і він поклав до рота жалюгідну скибочку лимона, все здивованіше стежачи, як вона пожадливо їсть великі порції. Зі столу невмолимо швидко зникали сардини, червоне м’ясо раків, зелень салатів і огірків, помідори, горошок, круті яйця, увінчані листочками петрушки, холодні страви, курятина й лососина. Тим часом він сам-один допив лігерцьке.

Несподівано він помітив, що за його столом сидить не одна, а дві молоді жінки, схожі одна на одну, як смарагдові краплі шартрезу.

— Як, хіба вас двійко? — вразився він.

— Так, — соромливо відповіли вони в один голос.

— Але чому… дві?

Вони мило, але дещо перепрошуючи, осміхнулись і поквапились пояснити:

— Вона — це теж я, але я з наступного дня. Бачите, я навіть не пригадаю, коли востаннє наїдалась досхочу. Мене зрідка так щедро пригощають…

Він не вгледів, коли на столі з’явилась дичина, холодна печеня й паштети, безліч паштетів, нашпигованих гусячою печінкою, свининою й трюфелями. За столом сиділо вже чотири молоді жінки, схожі одна на одну, як сестри, і наливали в келихи червоне нойенбурзьке вино. Він спромігся чемно поцікавитись, чи всі вони з майбутніх голодних днів, і, коли почув ствердну відповідь, з несамовитістю осушив чотири келихи підряд за здоров’я кожної з них.

Шум за сусіднім столиком привернув його увагу. Він озирнувся й завмер — ще чотири двійники його візаві з завидним апетитом уминали розкішні дарунки земної флори й фауни, заливаючи їх водоспадами червоного нойєнбурзького вина. «За хвилину їх буде шістнадцять», — похмуро подумав він і не помилився.

Коли їх стало тридцять дві, по подвір’ю ресторану потекла кров — різали телят для грандіозного замовлення відбивних з телятини. Шістдесят чотири жінки пухкими червоними устами ковтали, аби розпалити апетит, устриці, вимочені в гострому гірчичному соусі, і дивились на нього вдячними зеленими очима.

На столах з’явились телячі відбивні, рис, смажена картопля, зелений салат і охолоджене шампанське. Його спина вкрилась липким, зимним потом. Він зрозумів, що Доля поставилась до нього підло. Він втрапив у якусь жахну пастку, і дверцята защіпнулись, відрізавши йому дорогу у звичний світ. Порятунку не було, бо це фантастичне бенкетування жінок погрожувало тривати безмежно.

Зеленоокий оригінал, а з нею сто двадцять вісім її копій, поклали собі в тарілки рис, рясно залили його жирним свинячим узваром і згори причавили велетенськими відбивними, з яких принадливо стирчало по мозковій кістці. Молода жінка їла вже в рахунок п’ятого місяця.

Ледве він подумав, чи вистачить йому коштів, як приміщення ресторану заполонив галасливий, голодний натовп з двохсот п’ятдесяти шести молодих жінок, а на столах уже громадився для них місткий посуд із сиром, редискою, солоними огірками й дрібною цибулею.

На подвір’ї ресторану пронизливо вищали під ножем свині.

Кров спливала ручаями.

«Вона наминає вже за рахунок другого півріччя», — хмуро підрахував він.

І все ж від цієї нескінченної шаленої оргії, коли Смерть гуляла з закривавленим ножем надворі, від цього дикого, нечуваного, фантасмагоричного бенкетування, від цієї неприборканої вакханалії відвертого служіння утробі він відчував якусь диявольську насолоду.

На столах з’явились димні супи й бульйони — бульйони з грінками, нирками, рисом і маленькими гарячими пиріжками, супи овочеві, рибні, з гусячими і курячими пупками. А на нього з іще не висловленою подякою позирало сузір’я вже з тисячі двадцяти чотирьох сяючих від непідробного щастя зеленкуватих очей.

— Годі! — несподівано прохрипів він, відшукуючи в цій сліпучій галактиці ту пару очей, які цього вечора заворожили його перші. — Годі! Я пропоную вам негайно забиратись геть! Разом зі мною. Ми підемо в мерію, а потім під вінець. З цього вечора я годуватиму вас досхочу, але вроздріб — кожен божий календарний день. Ви згодні?

Професор давав студентам те ж саме завдання:

— До старту лишається рівно шістдесят секунд. За цей час ви можете придбати пляшку. Але розпити її ви вже не встигнете. На борту космічного корабля випивати суворо заборонено. Ваше рішення?

Професор клав перед собою кобальтовий годинник із заводом на тисячу років і пильно стежив за секундною стрілкою. Протягом хвилини він мав одержати правильну відповідь.