Олесь Бердник - Сучасне фантастичне оповідання

Океан усе вище здіймав свої велетенські груди, дмухав гарячим вітром. Зелена хвиля вже люто билася об скелю, на якій облюбував місце Учений. З завмиранням серця Дослідник спостерігав, як вода наступає на суходіл. Он ще видніється над розбурханою поверхнею низка гір, але вони тонуть, тонуть! О, вже опинилися під водою.

Раптом він побачив удалині височенний вал — океан кинув на бій з материком страшну ударну силу. Вал мчить, підгортаючи під себе гігантські хвилі, і що для нього цей «Птах» — навіть оця скеля?

Швидше, швидше в кабіну!

Стартувати!

Вхопився за лапу літального апарата і… закляк. Його паралізував жах. Виряченим оком дивився на страхітливий вал і не міг поворухнути ні рукою, ні ногою, наче прикипів до блискучої лапи.

Кінець, загибель…

Парадоксально, але ця думка вмить зняла напругу, скованість.

Дослідник подерся до люка, впав у кабіну, підвівся, і коли темна стіна вже готова була поглинути його разом зі скелею, встиг торкнутися стартової кнопки. «Птах» шугнув у небо крізь хмару бризок — застугоніло так, ніби він прокотився по камінню.

Зібравшись на силі, Учений подивився в ілюмінатор — від скелі не було й сліду. Навздогін за цим валом котиться другий, ще більший, а далі — третій, четвертий… То захоплена планета завдає ударів сусідці, спустошуючи її суходоли…

Дослідник відітхнув, до нього знову повернулись витримка і мужність зореплавця. Перевірив фіксувальні камери: все справне, чутливі кришталики вбирають пейзаж, в нього буде унікальний фільм!

Спрямував «Птаха» вслід за першим, «своїм» валом і протягом кількох годин був свідком жахливої руйнації. На другому боці планети цей вал зіткнувся з таким самим валом, що котився навстріч. На щастя, це сталось посеред моря, далеко від населеного суходолу. І Дослідник цього разу був обачніший — тримався на безпечній відстані від місця катастрофи. Але що то було за видовище! Який сплеск енергії!

Хотів розповісти колегам на орбіті, але передумав. Стерничий накаже вертатись: правила безпеки суворі. А він же мусить довести задумане до кінця. Фільм про унікальне явище природи — це ж буде його трофей з космічної мандрівки!

Зафіксувавши зіткнення валів, Дослідник помчав по лінії екватора і невдовзі побачив обсновану хмарами конічну піраміду, яку планета здійняла навстріч сусідній, що нависла на півнеба. Здавалося, зіткнення неминуче. А може, воно так і станеться?

Дослідник відчув холодок небезпеки і жар відваги. Нехай сходяться планети — на «Птахові» йому нічого не страшно! Пізнавати нове — це ж потреба мислячого мозку…

І оця жадоба нового, жадоба емоцій, що проймала все його єство, кидала Ученого в небезпечні ситуації, тримала в центрі подій, аж доки планетка, спорожнивши всі свої моря, не почала віддалятися.

Стерничий сидів біля екрана, спокійно споглядаючи голубу планету і срібний овал її супутника. Кутові їхні розміри меншали з кожною секундою, і корабель віддалявся, переходячи на параболічну орбіту. Тепер можна й відпочити. Космічний шлях перед ними неблизький… Чомусь згадалися слова пісні:

Так, відстань неймовірно велика — радіохвилі не долинають. Але дослідження цієї галузки Галактики йде успішно, і все було б гаразд, коли б вони не втратили одного члена експедиції.

Обличчя Стерничого спохмурніло. Який був Учений…

Заблимав сигнал виклику. Стерничий чомусь здригнувся, ніби передчуваючи щось важливе. І справді, йому доповіли:

— Обізвався Дослідник. Його «Птах» вичерпав свої енергетичні ресурси.

— Де перебуває?!

— На поверхні планети.

Стерничий не вагався ані секунди. По каналах внутрішнього зв’язку полетів його наказ:

— Усім приготуватися до гальмування. Корабель вивести на кругову планетну орбіту. Допомоговій бригаді приготуватися…

Око Стерничого засяяло радістю.

До електронної пам’яті космічного корабля було введено коротеньку інформацію:

«Затримка супроти графіка рейсу була викликана проведенням рятувальної операції. З поверхні третьої від Центрального світила планети на борт доставлено Ученого першого ряду. На своє виправдання він сказав, що захоплення планетою іншої планети — явище рідкісне, і він вважав своїм обов’язком зафіксувати його. Літальний апарат лишився на скелі біля найвищої гори планети…»