Володимир Владко - Чудесний генератор

— Ну, «Радіо», витягай, не підведи!..

Потому він умілим рухом увімкнув приймач. Подивившись, як загорілися лампи й трохи виправивши реостат розжарення, Рома відчинив ґратчасті двері, що вели в море і зачекав трохи: все було гаразд. Тоді він вийшов на берег, став так, щоб його легко можна було побачити з шпилика Антохіна (до речі, тут його зріст мав стати в пригоді) — і підняв руку. Це значило — човен готовий. Притихлий натовп з повагою стежив за Ромою. Майже тієї ж хвилини в лабораторії задзвонив телефон: Антохін сповіщав, що човен готовий до старту.

Містер-Пітерс поглянув на годинника: рівно три. Він натиснув на головний рубильник. Перші іскри зірвалися з антени. Рефлектор був скерований на море. І немов туди ж, у море відштовхувалися ті довгі іскри. Перечекавши з півхвилини, поки стрілки амперметрів показали повне навантаження, Містер-Пітерс обережно посунув ручку, біля якої було написано «Вперед». Щось затріщало; іскри подовшали, від антени чути стало гострий запах озону. Ручка повільно поверталася. Дійшовши до кінця дуги, вона спинилася. Тоді Містер-Пітерс узявся за ручку «Повний газ». Але її він не повертав іще. Міцно тримаючи перед очима великий бінокль, він дивився в море: он звідти, з-за молу, мусить показатися човен «Радіо», човен без механіка… Тоді — натиснути на ручку «Повний газ» — і в море!..

Натовп загув. Легко ковзаючи з хвилі на хвилю, випускаючи з труби під кормою прозорі хмарки бензинового диму, човен «Радіо» виплив з доку. Виблискувала його невеличка антена — і нікого не було видно на човні. Порожній човен швидко плив уздовж молу, дедалі швидше. Порожній човен, який немов сам вибирав собі шлях і мчав у море…

Палаючими очима Рома дивився вслід човнові. Перемога!.. Свіжий вітер приємно холодив його обличчя. Перемога!.. Човен зникав за молом. Треба стежити за ним. Скоріше до лабораторії, на допомогу Містеру-Пітерсу. Проте, які хвилі, які хвилі… як би не трапилося лиха… Великими, швидкими кроками Рома ішов назад. Містер-Пітерс з хвилюванням побачив, нарешті, як показався з-за молу моторовий човен. Так, все гаразд. Повний газ!..

Ручка повільно пересунулася. І напружений погляд Містера-Пітерса помітив: човен немов стрибнув уперед. Ніс його зарився в піну, велика хвиля пронеслася вздовж нього. Човен виходив у відкрите море…

Хтось настирливо стукотів у двері. Не повертаючись Містер-Пітерс кинув:

— Увійдіть.

Далі він почув:

— Вам тут записка. Просили передати.

Містер-Пітерс роздратовано махнув рукою:

— Покладіть її на стіл. Не можу я зараз.

Двері зачинилися. Човен плив далі, віддаляючись від берегів. Скоро треба починати маневри. Де ж той Рома?.. Ах, яка ж і солодка перемога, заслужена перемога після складної роботи, після такого знайомого хвилювання конструкторської праці!

Певніше відчув нервами, ніж почув вухом Містер-Пітерс тихий рип дверей, що відкривалися.

— Рома?

— Так. Ну, що — пливе?

— Та ще й як. Іди швидше сюди. Ось бінокль. Стеж, а я керуватиму.

Рома схопив бінокль. Так, пливе… І якби не хвилі, що трохи збивали човен з прямого напрямку, все було б гаразд. Але — як почали, треба експериментувати далі. Отже…

— Давай праворуч. Тільки не дуже, бо хвиля битиме…

— Єсть праворуч.

Човен викреслив рівну дугу. Тепер хвилі налітали на нього не з носу, а збоку. Сильно гойдало.

— Давай ліворуч.

— Єсть ліворуч.

Човен знов повернувся носом до хвиль. Бокова гойдавиця перейшла у кілеву. Все це було чітко видно в бінокль. Рома дивився, не відриваючись. Він згадав: так само, мабуть, не відриваючись, стежить за кожним рухом човна академік Антохін з його асистентами. І так само схвильовано дивиться на далекий загадковий човен натовп на березі.

Різко задзвонив телефон. Це, напевне, дзвонять з шпилика. Рома поклав бінокль, підбіг до апарата:

— Слухаю.

— Це я, Антохін. Човен уже на віддалі трьох кілометрів від берега. Не варто його скеровувати далі. Цей вітер може перейти в шторм. Час повертати назад.

— А взагалі, як вам подобається, Іване Петровичу?

— Вітаю, вітаю. Захоплено стежимо. Чудово… Але — повертайте вже назад.

Рома поклав трубку:

— Ти не чув, Містер-Пітерс?.. Антохін вітає. Але, каже, треба вже повертати… Човен дуже віддалився. Каже — на три кілометри.

— Невже? Як швидко…

Неохоче Містер-Пітерс посунув ручку «Праворуч» аж до кінця. Шкода, шкода… хотілося б іще покрутити човен у морі…