Володимир Владко - Чудесний генератор

Несподівано відчулася неприємна слабість у ногах. Ганна присіла біля мотора, дивлячись на металевий кожух широко розкритими очима. І знов хвиля скажено й люто вдарилася об човен, поставивши його на мить майже сторч. Потім човен важко перевалився на правий бік-і випрямився. Чути було, як перелилася в ньому вода. Ганна втрималася лише тому, що вчепилася руками в кожух.

Тепер вона розуміла. Вона не могла допомогти справі. До мотора годі було й намагатися добратися. Адже кожух без інструментів не… а може — тут і є інструмент?..

Не пропускаючи жодного куточка, Ганна обмацала всі ящики, всю каюту. Вона знайшла викрутку, знайшла маненькі монтажні плоскогубці. Це було все. Очевидно, інструменти залишилися на березі.

Із глибоким зітханням Ганна опустилася на своє місце. Очам стало гаряче. Непрошені сльози… жіноча слабість… Мужність залишила Ганну, вона опустила голову на руки, з жахом відчуваючи, як кидають човен хвилі…

І так само безсило опустив голову Містер-Пітерс. Він розумів, що не може допомогти. Проклята лампа… проклята незграбність… Як можна було розбити другу лампу? Адже тепер залишилися тільки маленькі, їхньої потужності не може вистачити.

Тим часом, Рома був уже на березі. Він стояв перед кремезним широкоплечим юнаком у шкіряній куртці. Юнак дивився на нього, почісуючи щоку рукою, забрудненою кіптявою й мастивом. Рома гаряче говорив:

— Там дівчина. Човен б’ють хвилі. Її захльосне. Звісно, небезпечно. Але — ти ж сам розумієш. Ну, давай швидше…

Юнак ще вагався. Рома додав:

— Я поїду з тобою. Вдвох краще. Ну, давай, давай.

Юнак махнув рукою:

— Ходім.

Через кілька хвилин невеличкий рибальський моторовий човен, похрипуючи старим мотором, захлинаючись чорним димом, вилетів у хвилі. Юнак у шкірянці сидів на кормі, міцно тримаючи руль і вдивляючись уперед. Рома на носу складав трос. Човен розрізав носом хвилі, зариваючись в них до половини. За півхвилини одяг Роми був мокрий до останньої нитки. По мокрому обличчю збігала морська вода. Човен мчав на всю швидкість — скільки дозволяв мотор.

— … знаю… бензин… — донеслися до Роми слова ззаду, розірвані вітром.

Він озирнувся. Юнак кричав:

— … чи вистачить… палива…

Рома махнув рукою. І вперше юнак посміхнувся. Він дужче натиснув на важіль руля. Човен мчав.

Ганна відкрила люк. В неї майнула думка: може хтось помітить її. Але важка хвиля обдала її з ніг до голови холодною солоною водою. Ганна знов закрила люк. Але тут-таки згадала: човен, вона встигла це помітити, був наполовину залитий водою. Якщо не виливати її, човен потоне. Зрештою, чим зовні було гірше?.. Вода, хвилі? Так вона все одно цілком мокра. Ухопивши відерко, Ганна рішуче відкрила люк і викараскалася на палубу. Міцно тримаючись однією рукою за борт, вона другою рукою зачерпувала воду відерком і виливала її за борт. Щоправда, хвилі безнастанно лили назад те, що Ганна встигала виплескувати, проте — рівень води в човні не підвищувався. Це було вже краще.

Антохін стежив у бінокль за всім, що діялося. Він бачив, як Ганна сховалася в кормовій каюті, бачив, як виплив другий човен і швидко поплив до зіпсованого.

— Так, так, — шепотіли губи Івана Петровича, що забув про всіх присутніх на шпилику.

Подув вітру зірвав в нього шапку, але він не помітив цього. Він знав уже причину невдачі. Що ж, це аж ніяк не компрометувало досліду в основному. Практичний випадок, що ні в якій мірі не кидав тіні на принципіальну сторону. Але, — все це було теоретичним міркуванням. На човні була жінка, її треба було врятувати. Оце — головне зараз.

Другий човен мчав. Його кидало хвилями, збиваючи з курсу. Але юнак у шкірянці добре знався на своїй справі. Твердою рукою він тримав руль, зосереджено дивлячись уперед. І човен виправляв курс, слухаючися цієї руки, врізаючись у хвилі носом, де здригував під потоками холодної води Рома. Губи його тремтіли. Хвилі то закривали перед ним обрій, то, підносячи човен на височінь своїх гребінців, показували йому мету — човен «Радіо», який кидало хвилями з боку на бік. І тоді Рома бачив, як працювала в човні Ганна, виливаючи з нього воду.

— Ах, і дівчина… ну й дівчина… — говорив про себе Рома, відпльовуючись від солоної води, яку плескали йому в обличчя хвилі. — Вона не втрачає мужності… ах, хоч би швидше!..

Він озирався назад, бачив упевнене суворе обличчя юнака в шкірянці, — і знов дивився вперед, шукаючи очима човен і тендітну постать дівчини на ньому.

Містер-Пітерс стояв перед шафою, люто дивлячись на запасні лампи, що лежали в ньому. Так, він добре знав: ці лампи мають потужність усього яких-небудь п’ятдесят ватів. А йому треба для генератора принаймні сто. Лампи непридатні. Вони вдвоє менш потужні. Вдвоє… вдвоє…