Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

Але не варто думати, що югославська команда вийшла просто «косити» олімпійських чемпіонів, не маючи серйозних аргументів у спортивній боротьбі. Атакуюче тріо Єркович – Галіч – Костіч раз по раз турбувало захист збірної СРСР, змушуючи працювати на повну як захисників, так і Яшина. Саме югослави були ближчими до того, аби відкрити рахунок: спочатку на 17-й хвилині Лев Яшин лише кінчиками пальців дістав м’яч із «дев’ятки» після сильного удару Галіча, а потім наш воротар витягнув у нижньому куті м’яч після небезпечного удару зі штрафного у виконанні Костіча.

Радянські футболісти вперше створили гострий епізод наприкінці напівгодини гри – це Валентин Іванов чудовою передачею вивів до воріт Понєдєльніка, однак той став зміщуватися до лицьової лініїї, оббігаючи воротаря. Югославський голкіпер Благе Відінич у цьому епізоді зіграв як справжній захисник, покинувши штрафну й вибивши м’яча в аут у підкаті.

Перший тайм котився до закономірної нічиєї, аж тут, як грім серед ясного неба, трапився «гол у роздягальню» від збірної Югославії. Призвела до узяття воріт Яшина ціла вервечка неузгодженостей і помилок. Спочатку Масльонкін на фланзі програв забіг Єрковичу, який від кутового прапорця прострілив у центр, практично не цілячись. Яшин, який завжди впевненіше почував себе на лінії, ніж на виходах, на м’яч не пішов, а капітан збірної Ігор Нетто хоч і випередив настирного Галіча, але вибив м’яча відверто неоковирно. У результаті від стегна Нетто м’яч відскочив у голову Галічу, а від тієї – у незахищений ближній кут. Оскільки все це відбулося буквально в 4 метрах від воріт, жоден воротар зреагувати б просто не встиг. От і Леву Яшину залишилося лише спостерігати, як м’яч опускається в сітку.

Уже не знаю, які слова звучали в роздягальні збірної СРСР у перерві, але на другий тайм футболісти Країни Рад вийшли як на «останній і рішучий бій». Югослави опинилися притиснутими до власних воріт і, не витримавши натиску, досить швидко пропустили гол. Валентин Бубукін підібрав м’яча у районі центрального кола, наблизився до штрафної суперника й потужно пробив метрів з 25-ти. Удар прийшовся точно у воротаря Відінича, однак зафіксувати мокрий м’яч останньому не вдалося, а першим на добиванні опинився Слава Метревели, який другої спроби голкіперу не залишив.

Радянські футболісти, натхнені успіхом, уже не випускали ініціативи з рук. До кінця основного часу збірна СРСР мала для узяття воріт два відмінні моменти, але жодним так і не скористалася. У першому випадку непогано підключитися до атаки вдалося лівому захисникові Анатолію Крутікову – його навіс, що перетворився в складний удар, з величезними зусиллями парирував Відінич. А за три хвилини до кінця основного часу незбагненним чином по порожніх воротах із чотирьох метрів промахнувся герой півфіналу Іванов.

Нагадаю, що згідно із правилами тих років, у випадку, якщо в кубковому протистоянні фіксувалася нічия, призначався додатковий час. Якщо ж за додаткових півгодини переможця виявити не вдавалося, команди відправлялися готуватися до перегравання. Про футбольну лотерею у вигляді післяматчевих пенальті тоді ще не чули.

Обидві команди вже після основного часу були настільки виснажені боротьбою, мокрим полем і розчавлені відповідальністю, що додатковий час став скоріше тривалим очікуванням можливості сісти й відпочити, ніж низкою небезпечних моментів. Проте радянській команді вдалася одна-єдина атака, яка й принесла їй золоті медалі. На 113-й хвилині двожильний Месхі прорвався лівим флангом зі своєї половини поля, обійшовши по ходу двох суперників, і видав ідеальну по точності передачу в штрафну, де Понєдєльнік, звільнившись від опіки захисників, пробив чолом у протихід воротареві. Югославські захисники настільки втомилися, що навіть не намагалися перешкодити цьому удару.

Незабаром англійський рефері Артур Елліс підняв руки догори й тим самим просигналізував: переможцем першого розіграшу Кубка Європи стала збірна СРСР. І радянські футболісти, і югославські падали на промокле поле «Парк Де Пренс» і плакали: хто від радості, хто від гіркоти розчарування.

А вже за п’ятнадцять хвилин переможці передавали один одному новенький трофей – той самий срібний кубок майстра Шабійона, який був названий на честь Анрі Делоне. Зробивши коло пошани уздовж трибун, радянські гравці пішли в роздягальні під овації нечисленної публіки, яка змогла дочекатися під дощем розв’язки цього драматичного матчу.