Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

Уже по прибуттю у Францію збірна СРСР зазнала несподіваної втрати – перед самим півфінальним матчем у лікарню із приступом апендициту був відправлений правий захисник Володимир Кесарєв. Уявіть, траплялося з нашими футболістами й таке. Він був негайно прооперований, а на позицію, що оголилася, довелося брати дебютанта збірної – тбілісця Гіві Чохелі.

Як відзначали коментатори, марсельський стадіон «Велодром» у середині минулого століття був одним із найбільших у Європі. За логікою, на таких полях фізично сильна й атлетичная команда завжди має перевагу над технічно оснащеною, але менш витривалою. Очевидці стверджують, що чехословацька команда була сильніше й у тактичному плані й, особливо, в індивідуальній майстерності. Радянські ж футболісти просто зім’яли чеський півзахист разом з обороною.

Матч почався на високих швидкостях: невикористаний вихід один на один з воротарем збірної Чехословаччини Шройфом Валентина Іванова вже за хвилину змінився розпачливим стрибком Лева Яшина в ноги Тітусу Буберніку, готовому вразити ворота радянської збірної.

До кінця першої напівгодини гри стали вимальовуватися головні ігрові мотиви обох команд: пресинг гравців збірні СРСР зі швидким переходом в атаку втрьох-учотирьох і довгі, академічні розіграші у виконанні чехословаків. Що характерно, до ударів як по одних, так і по інших воротах справа якийсь час не доходила. А потім, на 35-й хвилині, відбувся епізод, що приніс, як виявилося в підсумку, радянським футболістам перемогу. Це той самий найактивніший в обох командах Валентин Іванов увірвався в штрафну, обігрався в «стіночку» з Понєдєльніком, і невідпорно пробив у кут воріт.

Після матчу авторитетна французька газета «Л’Екіп» так відгукнулася про гру Валентина Іванова: «Він був душею команди, показавши не лише міжнародний клас, але й задатки лідера, який може вплинути на результат двобою».

Журналісти в цьому випадку не перебільшили, оскільки другий тайм збірна Чехословаччини почала набагато активніше й жвавіше: поблизу штрафної радянської команди «пожежа» змінювалася розгубленістю, і лише відмінна реакція Лева Яшина вберегла ворота команди СРСР від пропущеного гола, а можливо, і декількох. І отут слово знову взяв Валентин Іванов – він протяг м’яча півполя, на прямій легко обігнавши вже знаменитого, але ще не «кращого гравця Європи» Йозефа Масопуста, виманив на себе Шройфа, обіграв його й потужно пробив лівою крізь мішанину ніг захисників, які вже набігли у воротарський майданчик.

Пропущений гол трохи охолодив чехословаків, чим не забарилися скористатися радянські футболісти. Віктор Понєдєльнік дотепно розіграв комбінацію з Валентином Бубукіним і вразив ціль практично з кута воротарского маданчика. Але й на цьому негаразди сильної чехословацької дружини не закінчилися. За двадцять хвилин до кінця матчу підопічні Рудольфа Витлачила одержали можливість скоротити рахунок – це спартаківський захисник Олександр Масльонкін порушив правила у своєму штрафному проти Буберніка й заробив пенальті.

Йозеф Войта, памятаючи про феноменальну здатність Яшина до стрибка з місця, пробив дуже сильно і якнайдалі від центру воріт. Як результат – м’яч пройшов повз стійку, а перший півфінал (французи з югославами зустрічалися того ж дня у Парижі двома годинником пізніше) закінчився сухою й великою поразкою Чехословаччини. І хоча радянська команда виглядала дещо краще, слід визнати, що такого розгрому в той вечір чехи зі словаками не заслуговували.

Слід відзначити, що захоплені французи, які повибігали на поле «Велодрому» після фінального свистка, головним кумиром гри визнали не автора двох м’ячів Іванова, а Лева Яшина. Після декількох хвилин хитання на руках, уболівальники буквально віднесли його в роздягальню збірної СРСР.

У другому півфінальному матчі явними фаворитами були французи: по-перше, вони досить упевнено пройшли відбірковий раунд, розгромивши «під горіх» австрійців і наколотивши цілих сім м’ячів грекам, а по-друге, «триколірні» грали в домашніх стінах.

Водночас у складі господарів фінального турніру одночасно вибули ключові гравці, які відмінно зарекомендували себе на Чемпіонаті світу в Швеції – Раймон Копа, Жюст Фонтен і Роже Пьянтоні. Саме з їхньою відсутністю аналітики пов’язують справжню турнірну трагедію, в якій постраждали самі господарі фінального турніру.

Французи зненацька пропустили першими – це Мілан Галіч із 25 метрів скористався неуважністю воротаря Жоржа Ламія й закинув м’яч тому «за комір». Гол з подібної дистанції в ті роки вважався рідкістю – м’ячі були далеко не такими легкими й летючими, як сьогодні. Але не пройшло й хвилини, як французи відновили «статус кво» – відзначився лівий крайній збірної Франції Жан Венсан, – а до кінця першого тайму й вийшли вперед. Це Франсуа Етт потужним ударом реалізував точний пас від Мар’яна Віснескі.