Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

На початку другої половини гри третій гол французів забив Віснескі, який вдало замкнув простріл Венсана. Здавалося, доля зустрічі вирішена, однак захисник югославів Анте Жанетіч, який підключився до атаки, обвів трьох гравців і скоротив рахунок до мінімуму. Французи не залишилися в боргу: дубль на свій рахунок записав Етт.

Цей останній для французів, але далеко не останній у матчі, гол багато сучасників називали «мовчанням на користь господарів». Справа в тому, що в момент передачі на Етта, лайнсмен підняв прапорець. Югослави, помітивши це, зупинилися, однак головний рефері бельгієць Гранден свистка не дав. Етт розстрілював воротаря югославів, які поглядали то на бокового, то на головного суддю, не розуміючи, як поводитися.

Французи, повівши на 62-й хвилині з перевагою у два м’ячі, почали, що називається, «сушити гру». Югослави ж, отямившись від несправедливості суддівства, провели просто феноменальну п’ятихвилинку, протягом якої забили три м’ячі. Варто зізнатися, що цей феєрверк голів був би неможливий без часом невпевненої, а місцями просто потворної гри воротаря Ламія. Якщо в перших двох епізодах він просто не виручив, то останній, і як виявилося вирішальний м’яч – цілком на його совісті. Костіч завдав удару метрів з 20, Ламія м’яч зафіксував у руках, а потім просто упустив його на ногу Єрковичу, який набігав просто за інерцією. Югослав навіть не бив по воротах, він просто дивився, як м’яч вкочується під штангу. До кінця матчу французи так і не оправилися від шоку, а югослави продовжували контролювати й м’яч, і сценарій гри.

Світові інформагентства розтиражували апофеоз цього протистояння світлиною, на якій відбитий невтримний плач воротаря французів. Але, як кажуть, Париж сльозам не вірить, і збірна Франції, яка вважалася одним з головних фаворитів турніру, поїхала грати за третє місце в Марсель.

Підсумковий рахунок 5: 4 дотепер є рекордом результативності фінальних стадій чемпіонатів Європи. Він належить до тієї категорії рекордів, які навряд чи колись будуть побиті, оскільки епоха «романтичного футболу», а з нею й великі рахунки футбольних матчів, канули в Лету.

Програш французів підкосив і без того не дуже вражаючу фінансову сторону Кубка європейських націй. Хоч би це дивно звучало, але із глядацької й з організаторської точки зору фінальний турнір першого ЄВРО взагалі вийшов провальним. Якщо на півфінали на «Велодромі» і «Парк Де Пренс» збиралося по 25–26 тисяч глядачів, то фінал зміг похвалитися лише менш ніж 18 тисячами заповнених місць, а матч за третє місце за участю французів зібрав на трибуни взагалі жалюгідні 9400 глядачів.

Гарячі мешканці півдня, які зібралися 9 червня 1960 року на трибунах марсельського «Велодрому», аж ніяк не підтримували свою команду. Як тільки м’яч попадав до французів, усі дев’ять тисяч їхніх уболівальників починали несамовито свистіти, висловлюючи тим самим обурення грою своїх кумирів. Та й кумирами Етт і компанія бути одразу перестали – після спокійної перемоги збірної Чехословаччини над деморалізованими французами, уболівальники господарів вітали бронзових призерів першого Кубка Європи оплесками. Сказати щось видатне про саму гру важко: господарі турніру весь матч тільки й чекали, коли ж він закінчиться, а чехи зі словаками приєдналися до них після першого ж забитого м’яча на 58 хвилині.

Фінальний матч на «Парк Де Пренс», як ми вже зазначили, пройшов при напівпорожніх трибунах. Зіграло тут свою роль і розчарування французької публіки, яка ще не відійшла від драматичної розв’язки півфінальної зустрічі за участі своїх улюбленців, і дрібний дощ, що почався із самого ранку та поливав стадіон увесь день 10 червня. День, як виявилося пізніше, історичної перемоги радянського футболу. До того ж не варто забувати, що Кубок Європи проводився вперше, і вболівальники ставилися до даного змагання досить скептично.

Неприємна погода зіпсувала настрій не лише вболівальникам, але й самим гравцям. Більше півстоліття тому не було ані критих стадіонів, ані сучасних дренажних систем. А тому команди вийшли на важезний промоклий газон, на якому було вкрай складно показати іскрометний і швидкий футбол.

На додачу югослави вирішили чи то налякати, чи то зламати атакуючу трійцю збірної СРСР – за перші півгодини арбітр зафіксував 14 порушень правил з їхнього боку. Найбільше діставалося вибуховому форварду Віктору Понєдєльніку – його нещадно бив по ногах Йован Міладінович, за що наприкінці першого тайму одержав жовту картку. Подібне покарання піввіку назад було нечуваною рідкістю й використовувалося при випадках відвертого хуліганства.