Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

Слід віддати належне, Франко погодився на зустріч команд, але винятково на нейтральному полі. Розуміючи всю дурість сказаного, до радянської сторони де-ла-Фуенте з такою пропозицією навіть не став звертатися.

Зрозуміло, Країна Рад виступила з відповідною заявою, у якій, зокрема, говорилося: «Федерація футболу СРСР глибоко обурена грубим втручанням франкістської влади, що зірвала зустріч іспанських і радянських футболістів. Фашист Франко і його поплічники давно відомі своєю ворожістю до дружніх контактів, вони не в перший раз зривають зустрічі, що організовані міжнародними спортивними федераціями.

Акт сваволі й насильства, вчинений відносно іспанських футболістів, які бажали провести гру з командою СРСР, свідчить про те, що фашистський диктатор Іспанії зневажає принципи міжнародного олімпійського руху й міжнародних спортивних федерацій. Корячись волі своїх господарів – імперіалістів США, він намагається внести в спорт елементи «холодної війни».

Такого от роду заяви в той час використовувалися в ході спілкування між країнами й навіть футбольними федераціями. Використав штучно створену у футболі ситуацію й тодішній лідер СРСР Микита Хрущов. 28 травня 1960 року у виступі на Всесоюзній нараді передовиків змагання бригад і ударників комуністичної праці він заявив: «І в великому, і в малому Франко плазує перед своїми господарями. Увесь світ сміється зараз над його останнім спортивним трюком. Це він з позиції правого захисника американського престижу забив гол у свої ворота, заборонивши іспанським футболістам зустріч з радянською командою».

Складно, зрозуміло, впевнено сказати, чим завершився б радянсько-іспанський чвертьфінал. Іспанці, як уже було сказано, були фаворитами Кубка Європи. На той момент мадридський «Реал» царював у Кубку європейських чемпіонів, за збірну виступали кілька футболістів, імена яких із придихом вимовлялися в Європі. Досить назвати Альфредо ді Стефано й Франсіско Хенто з «Реала», а також барселонців Луїса Суареса й Енріке Хенсана, щоб зрозуміти, про що йде мова.

Наприкінці травня 1960 року у Франкфурті-на-Майні відбулося позачергове засідання Організаційної комісії Кубка Європи, яка прийняла рішення виключити з розіграшу збірну Іспанії «як команду, що не з’явилася на поле в призначений календарем термін для зустрічі зі збірною СРСР». Іспанців оштрафували на 31 500 швейцарських франків, дискваліфікували й зобов’язали виплатити радянській стороні компенсацію за збитки по організації першого матчу. Але ж Європа так чекала протистояння великого Яшина й великого Ді Стефано…

На засіданні виконкому також була названа країна-організатор фінального турніру. Це була Франція. Відзначимо, що ще на початку весни 1960 року першою в цьому списку значилася саме Іспанія, але після того конфузу, який трапився, звісно, шансів в «країни-відмовниці» не було. Ще одним кандидатом була Австрія. Але оскільки її збірна в півфінал не пробилася, одноголосно затвердили Францію.

СРСР–Іспанія + / –.

Збірна Іспанії відмовилася відіграти зі СРСР з політичних причин. Їй була зарахована технічна поразка в обох зустрічах з рахунком 0: 3.

13 грудня 1959, Коломб. Франція – Австрія 5: 2 (Фонтен 6ʹ, 18ʹ, 70ʹ, Вінсен 38ʹ, 82ʹ – Хорак 40ʹ, Піхлер 65ʹ).

27 березня 1960, Відень. Австрія – Франція 2: 4 (Нємєц 26ʹ, Пробст 64ʹ – Марсель 46ʹ, Раї 59ʹ, Етт 77ʹ, Копа 83ʹ – пен.).

8 травня 1960, Оейраш. Португалія – Югославія 2: 1 (Сантана 30ʹ, Мататеу 38ʹ – Костіч 81ʹ).

22 травня 1960, Белград. Югославія – Португалія 5: 1 (Шекуларац 8ʹ, Чебінац 45ʹ, Костіч 50ʹ, 88ʹ, Галіч 38ʹ – Кавем 29ʹ).

22 травня 1960, Бухарест. Румунія – Чехословаччина 0: 2 (Масопуст 8ʹ, Бубнік 45ʹ).

29 травня 1960, Братислава. Чехословаччина – Румунія 3: 0 (Бубернік 1ʹ, 15ʹ, Бубнік 18ʹ).

Так і не померявшися силами з іспанцями, збірна СРСР вирушила до Франції, як вважало спортивне й партійне керівництво країни, за перемогою. Будь-який результат для команди із Країни Рад, крім золотих медалей, заздалегідь був охарактеризований як поразка. Хоча сам фінальний турнір використовувався ідеологами ленінізму як показовий – серед чотирьох фіналістів були одразу три країни соціалістичного табору!

До речі, Франція одержала право проводити ЄВРО-60 винятково як півфіналіст турніру. Від початку мова йшла про фінальний турнір в Іспанії або Австрії. Але після демаршу іспанців і поразки австріяків від тих-таки французів, вибір у Європейського союзу був невеликий: або Франція, або проводити розіграш у країнах «залізної завіси». УЄФА зробила гарний хід, нагадавши, що Кубок європейських націй багатьом зобов’язаний батькові й синові Делоне, тому фінал ну просто зобов’язаний пройти на французькій землі. Тим самим чиновники обійшли передбачену регламентом процедуру жеребкування країни-господарки фінальної частини першості, яка використовувалася надалі.