Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

Але, шановні читачі, не варто забувати, що сьогодні так грають провідні футболісти ВСІХ без винятку країн Європи. Як і тридцять років тому, різниця в передматчевій підготовці на тиждень може дуже значно позначитися на результаті.

Не варто забувати і про прогрес спортивної фармакології, яка в боротьбі з антидопінговими комісіями УЄФА і ФІФА пішла дуже далеко вперед. У далекому 1976-му про препарати, які приймають для підвищення ігрового тонусу, сучасні «зірки» могли лише помріяти.

Ви спитаєте, до чого це? Та до пояснення подій весни 1976-го. Радянські джерела тих років розходяться в причинах, які призвели до поразки збірної СРСР (а якщо щиросердно, то основи київського «Динамо») від збірної Чехословаччини в чвертьфіналі ЄВРО-76. Тоді для перемоги було зроблено, здавалося б, все. Радянська федерація футболу навіть вирішила перекроїти Чемпіонат Радянського Союзу, розбивши його на дві частини – весняну та осінню. У першій динамівцям Києва було дозволено виступати резервним складом, щоб вони «гідно представляли честь радянського спорту на міжнародній арені». І все ж навантаження виявилося непосильним: команда Лобановського спочатку поступилася дорогою в Кубку чемпіонів французькому «Сент-Етьєну», програвши в гостях 0: 3 і не відігравши такої фори в домашньому матчі, а потім і поступилася збірній Чехословаччини. І знову фундамент поразки був закладений в гостьовій грі.

Валерій Лобановський після матчу в Братиславі скаже, що причиною поразки стали дві дитячі помилки Олександра Прохорова, якому віддали перевагу на посту № 1 перед найдосвідченішим Валерієм Рудаковим. Але ніхто так і не скаже, чиєю ідеєю було ставити Прохорова. Фахівці ж напишуть, що чехословацька команда виграла за рахунок контролю м’яча і володіння центром поля: на звичному місці був відсутній травмований Веремєєв, а його опоненти Йозеф Модер і Антонін Паненка впевнено вели своїх партнерів в атаку.

Першому голу в ворота Прохорова посприяв турецький суддя: в одному із спірних епізодів перед штрафним збірної СРСР він свиснув, показуючи при цьому, що можна продовжувати гру. Поки радянські захисники намагалися зрозуміти жести судді, зреагував Модер, проштовхнувши м’яч повз застиглого воротаря гостей. Другий гол збірна СРСР пропустила після прямого удару Паненки зі штрафного. Лобановський кинув у бій ще не відновившогося Веремєєва, але в час, що залишився, переломити хід гри так і не вдалося. У той же час рахунок міг стати вже зовсім непристойним, якби потрапив у порожні ворота Карел Кроупа.

Київський стотисячник на повторну гру був заповнений вщерть – всі чекали гольової феєрії і рішучого свята радянського футболу. І якщо з першим все вийшло, то щодо другого закралися серйозні сумніви. І хоча в рамці стояв досвідчений Рудаков, а оборона команди ЧССР в цей вечір виглядала небезгрішно, функціональна і тактична виучка гостей виявилися на висоті – чехословаки весь час вели гру, так і змушуючи радянських футболістів відіграватися. Вийти вперед у рахунку господарі поля так і не змогли.

На післяматчевій прес-конференції Олег Базилевич заявив, що ніякої трагедії не сталося, а команда «виконала план на весняний відрізок». Як дізналися здивовані журналісти, чвертьфінал Чемпіонату Європи розглядався київським тандемом тренерів лише як підготовка до Олімпіади в Монреалі. Зауважимо, що і там команда Лобановського особливих успіхів не здобула.

В інших чвертьфінальних парах події розвивались не менш драматично.

Югослави, які, нагадаємо, вирішували питання проходження не просто на Чемпіонат Європи, а на перший (і поки єдиний) домашній футбольний форум подібного масштабу, в першому матчі не мали проблем з командою Уельсу. І хоча в досить напруженій грі (сім жовтих карток) перевага югів не виглядала переконливою, після забитого ними на першій хвилині гола вони планомірно доводили справу до перемоги.

Другий же матч в Кардіффі став найбільшим скандалом ЄВРО-76. Так склалося, що по ходу матчу арбітр з НДР Рудольф Глеккнер скасував два голи у ворота збірної СФРЮ – один через офсайд, другий – через порушення гравцем атакуючої команди проти воротаря. А якщо врахувати, що до цього вже на 18-й хвилині арбітр рішуче постав 11-метровий у ворота валлійців, настрій на трибунах був просто критичним.

Весь другий тайм проходив відрізками в 5–10 хвилин, які перемежовувалися закиданням поля пляшками, запальничками, дріб’язком і просто вибіганням на поле окремих уболівальників і навіть їхніх груп, що бажають «ближче поспілкуватися» якщо не з головним арбітром, то хоча б з кимось з ненависних югославів. Не могли стримати лютих фанатів ні поліцейські з собаками, ні викочені на бігову доріжку пожежні машини, які поливали трибуни водою.