Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

Італійці відіграли «всуху» п’ять матчів з шести. Єдиним «проколом» стала гра в Роттердамі, де, повівши в рахунку вже на п’ятій хвилині, італійці взялися в улюбленій манері будувати оборонні редути і чекати фінального свистка. Головними незгодними з таким ходом подій стали нападники збірної Нідерландів Ренсенбрінк і Кройф, які на двох забили три м’ячі у ворота Дзоффа.

Домашня перемога над тими ж голландцями з мінімальним рахунком Італію вже не врятувала. «Скуадрі адзуррі» для підсумкового успіху в групі необхідно було вигравати у Польщі, а за тодішнього стану італійців їм це було не під силу. Обидва матчі перетворилися на вулицю з одностороннім рухом: Лято, Шармах, Гадоха та інші поляки раз за разом проривали щільну оборону італійської збірної, котра практично не переходила на чужу половину поля. Десь виручав Дзофф, десь не вистачало холоднокровності польським нападникам. Хоч би як там було, а результат двох нульових нічиїх – швидше удача італійців, ніж досягнення поляків.

Протистояння ж Польщі з Нідерландами сучасні оглядачі називали «достроковим фіналом» Чемпіонату Європи-1976, настільки ці команди були сильнішими за всіх у Європі, за винятком, можливо, Чехословаччини.

У першому матчі в Хожуві (невелике містечко майже на кордоні з Чехією досі вважається «місцем бойової слави» збірної Польщі) поляки не залишили від апологетів «тотального футболу» каменя на камені – 4: 0 до 77-ї хвилині за повної переваги як у володінні м’ячем, так і в усіх інших ігрових компонентах. Гжегош Лято, Роберт Гадоха і Анджей Шармах – легендарне атакуюче тріо, могутніше якого польський футбол не знав ні до, ні після, просто знесло оборону голландської команди. І треба ж було полякам розслабитися, щоб на 80-й хвилині Рууд Ван де Керкгоф відквитав один м’яч! Що вирішує гол престижу при такій-то абсолютній перевазі!? – запитували себе, напевно гравці та вболівальники збірної Польщі в той вечір. Виявилося – все.

За п’ять тижнів в Амстердамі голландці забили рівно стільки, скільки було потрібно, не пропустивши жодного м’яча у відповідь. Рахунок 3: 0 (а могли голландці набити і десяток) зрівняв поляків і голландців в очках, а завдяки голу на виїзді, саме представники Країни тюльпанів вийшли до чвертьфіналу. Збірна ж Польщі вирушила готуватися до Олімпійських ігор у Монреалі (візьме срібло) і Чемпіонату світу в Аргентині (буде зупинена майбутніми чемпіонами – командою господарів за крок до півфіналу).

1 вересня 1974, Гельсінки. Фінляндія – Польща 1: 2 (Рах’я 3ʹ – Шармах 23ʹ, Лято 50ʹ).

25 вересня 1974, Гельсінки. Фінляндія – Нідерланди 1: 3 (Рах’я 16ʹ – Кройф 28ʹ, 40ʹ, Неескенс 51ʹ – пен.).

9 жовтня 1974, Познань. Польща – Фінляндія 3: 0 (Касперчак 13ʹ, Гадоха 15ʹ, Лято 53ʹ).

20 листопада 1974, Роттердам. Нідерланди–Італія 3: 1 (Ренсенбрінк 24ʹ, Кройф 65ʹ, 80ʹ – Бонісенья 5ʹ).

19 квітня 1975, Рим. Італія – Польща 0: 0.

5 червня 1975, Гельсінки. Фінляндія–Італія 0: 1 (Кіналья 26ʹ – пен.).

3 вересня 1975, Неймеген. Нідерланди – Фінляндія 4: 1 (Ван дер Кюлен 29ʹ, 37ʹ, 62ʹ, Любсе 53ʹ – М. Паателайнен 10ʹ).

10 вересня 1975, Хожув. Польща – Нідерланди 4: 1 (Лято 14ʹ, Гадоха 44ʹ, Шармах 63ʹ, 77ʹ – Р. ван де Керкгоф 80ʹ).

27 вересня 1975, Рим. Італія – Фінляндія 0: 0.

15 жовтня 1975, Амстердам. Нідерланди – Польща 3: 0 (Неескенс 14ʹ, Хеелс 46ʹ, Тійссен 60ʹ).

26 жовтня 1975, Варшава. Польща–Італія 0: 0.

22 листопада 1975, Рим. Італія – Нідерланди 1: 0 (Капелло 20ʹ).

Підсумкова таблиця групи 5

Жеребкування визначило в суперники збірної СРСР далеко не найсильніші збірні Ірландії, Туреччини та Швейцарії. Але, як відомо, головний суперник радянських футболістів завжди знаходився не на футбольному полі, а у високих кабінетах партійного і спортивного керівництва країни.

Як вже згадувалося, кожна поразка (а іноді і перемога) на міжнародному рівні закінчувалася перетасуванням тренерського штабу, неминучими ротаціями складу і, як наслідок, повною незіграністю на полі загалом високого рівня футболістів, які представляли СРСР на міжнародній арені.

До відбіркових матчів радянську команду готував Костянтин Бєсков, який змінив на цій посаді Євгена Горянського. Провини останнього в тому, що збірна СРСР не потрапила на Мундіаль у ФРН не було жодної – після нульової нічиї в Москві з командою Чилі в додатковому кваліфікаційному раунді було просто вирішено не їхати в Чилі на матч-відповідь. Таким чином радянське керівництво протестувало проти приходу до влади збройним шляхом місцевого диктатора Аугусто Піночета. Горянського, до речі, в пресі ще довгий час називали «жертвою піночетовської хунти», адже формальний привід його звільнення – непотрапляння на Чемпіонат світу – не мав прямого відношення до футболу. А у відбірковій групі збірна СРСР, до слова, фінішувала першою, обійшовши команди Ірландії та Франції.