Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

4 вересня 1974, Осло. Норвегія – Півн. Ірландія 2: 1 (Лунд 50ʹ, 72ʹ – Фінні 3ʹ).

30 жовтня 1974, Стокгольм. Швеція – Півн. Ірландія 0: 2 (Ч. Ніколл 7ʹ, М. О’Ніл 23ʹ).

30 жовтня 1974, Белград. Югославія – Норвегія 3: 1 (Вукотіч 43ʹ, Каталінскі 58ʹ, 72ʹ – Лунд 36ʹ).

16 квітня 1975, Белфаст. Півн. Ірландія – Югославія 1: 0 (Б. Хамілтон 23ʹ).

4 червня 1975, Стокгольм. Швеція – Югославія 1: 2 (Едстрем 17ʹ – Каталінські 41ʹ, Івезіч 77ʹ).

9 червня 1975, Осло. Норвегія – Югославія 1: 3 (Тунберг 65ʹ – Буля 11ʹ, Богічевіч 13ʹ, Шуряк 25ʹ).

30 червня 1975, Стокгольм. Швеція – Норвегія 3: 1 (Нордаль 33ʹ, 56ʹ, Гран 65ʹ – пен. – Е-Ю. Ульсен 54ʹ).

13 серпня 1975, Осло. Норвегія – Швеція 0: 2 (Сандберг 29ʹ, Шеберг 54ʹ).

3 вересня 1975, Белфаст. Півн. Ірландія – Швеція 1: 2 (А. Хантер 32ʹ – Шеберг 44ʹ, Торстенссон 55ʹ).

15 жовтня 1975, Загреб. Югославія – Швеція 3: 0 (Облак 18ʹ, Владич 50ʹ, Вабець 83ʹ).

29 жовтня 1975, Белфаст. Півн. Ірландія – Норвегія 3: 0 (Морган 2ʹ, С. Макілрой 5ʹ, Б. Хамілтон 57ʹ).

19 листопада 1975, Белград. Югославія – Півн. Ірландія 1: 0 (Облак 20ʹ).

Підсумкова таблиця групи 3

Ви знаєте, як можна, не програвши жодного матчу в групі, так з неї і не вийти? Подібний неприємний парадокс на своїй шкурі відчули футболісти збірної Румунії. У відборі до ЄВРО-76 вони не поступилися ані Іспанії, ані Шотландії, кожен раз відіграючись по ходу зустрічі. Підвела румунів єдина «зайва» нічия – з аутсайдерами групи данцями.

П’ять нічиїх при всього одній перемозі і друге місце в групі – цей результат був тим більше сумний для збірної Румунії, адже в її нападі виблискував володар «Золотої бутси» кращого бомбардира Європи 1974–1975 років Дуду Джорджеску.

Розв’язка протистояння збірних Румунії та Іспанії (до речі, всього двох команд з усіх учасників відбору до ЄВРО-76, які не знали гіркоти поразок у груповому турнірі) настала 16 листопада 1975-го в очному протистоянні цих команд у Бухаресті. Першу годину підопічні Валентина Стенеску наполегливо шукали ключі до воріт суперника, а голи влітали лише у їхні ворота. За рахунку же 0: 2 ситуація кардинально змінилася – іспанці стали догравати матч, а от господарі з усіх сил продовжували атакувати. Джорджеску на 72-й хвилині, а потім Іорданеску на 80 повернули румунам віру у вдалий для себе результат, проте іспанська дружина не здригнулася і відстояла необхідну нічию. Цементували оборону своєї команди в цьому матчі Хосе Антоніо Камачо та Вісенте Дель Боске – в майбутньому відомі тренери видатних команд, а поки – відповідно центральний захисник і опорний півзахисник збірної Іспанії.

25 вересня 1974, Копенгаген. Данія–Іспанія 1: 2 (Нюгорд 48ʹ – Кларамунт 27ʹ – пен., Роберто Мартінес 40ʹ).

13 жовтня 1974, Копенгаген. Данія – Румунія 0: 0.

20 листопада 1974, Глазго. Шотландія–Іспанія 1: 2 (Бремнер 10ʹ – Кіні 36ʹ, 60ʹ).

5 лютого 1975, Валенсія. Іспанія – Шотландія 1: 1 (Мегідо 67ʹ – Джордан 1ʹ).

17 квітня 1975, Мадрид. Іспанія – Румунія 1: 1 (Веласкес 6ʹ – Крішан 70ʹ).

11 травня 1975, Бухарест. Румунія – Данія 6: 1 (Д. Джорджеску 28ʹ, 76ʹ, Крішан 40ʹ, 59ʹ, Луческу 83ʹ, Діну 85ʹ – Даль 80ʹ).

1 червня 1975, Бухарест. Румунія – Шотландія 1: 1 (Д. Джорджеску 22ʹ – Маккін 89ʹ).

3 вересня 1975, Копенгаген. Данія – Шотландія 0: 1 (Харпер 51ʹ).

12 жовтня 1975, Барселона. Іспанія – Данія 2: 0 (Піррі 40ʹ, Капон 86ʹ).

29 жовтня 1975, Глазго. Шотландія – Данія 3: 1 (Далгліш 48ʹ, Райох 53ʹ, Макдугалл 62ʹ – Баструп 20ʹ).

16 листопада 1975, Бухарест. Румунія–Іспанія 2: 2 (Д. Джорджеску 72ʹ – пен., Іорданеску 80ʹ – Вільяр 29ʹ, Сантільяна 57ʹ).

17 грудня 1975, Глазго. Шотландія – Румунія 1: 1 (Райох 40ʹ – Крішан 75ʹ).

Підсумкова таблиця групи 4

Четверта група, в якій ніхто не хотів поступатися супернику, вважалася чи не найбільш рівною у відбірковому циклі. Однак титул «групи смерті» дістався не їй, а наступній групі, де зійшлися двоє призерів останнього Чемпіонату світу (Нідерланди та Польща) з визнаними грандами–італійцями.

Останні, до слова, у середині 70-х років проходили через чи не найбільшу в історії кризу національної збірної: покоління Рівери, Ріви і Маццоли, яке виграло ЄВРО у 1968-му і пробилося у фінал Чемпіоната світу 1970-го, пішло, залишивши збірній Діно Дзоффа і строго оборонну манеру гри. Саме ці два фактори, а також репутація гранда і втримали збірну Італії у відборі на Чемпіонат Європи-1976 від повного провалу.