Любомир Белей - Ім’я дитини в українській родині

Прикметно, що популярність конкретних християнських імен залежала від кількох чинників. Вважають, що популярність імені Іван пояснюється тим, що у християнському календарі це ім'я зустрічається аж 170 разів, тому вірогідність народитися у день, коли церква вшановує чи то Івана Предтечу, чи Івана Золотоустого, чи Івана Богослова, чи Івана Стратилата, є набагато більшою, ніж на свято Авдифакса, яке церква відзначає лише раз на рік. Іншим важливим чинником, що впливав на популярність християнських імен, було особливе ставлення українців до певних святих. Так, імена Василь, Юрій, Давид, Олена ще з князівських часів вважаються царськими іменами, бо серед святих з цим іменем були особи – непереможні воїни та мудрі державники. Тому, очевидно, і Володимир Великий, і Володимир Мономах мали християнські імена Василь, а княгиня Ольга – Олена. Андрій Первозваний, свято якого відзначають 13 грудня, вважається патроном України. У народних переказах та легендах говориться, що саме Адрій Первозваний єдиний з-поміж апостолів відвідав українські землі та пророкував велич Києва. А ще популярності імені Андрій додає той факт, що зі святом Андрія пов'язані численні ігри та розваги, які віддавна стали улюбленими серед української молоді. Микола Чудотворець, свято якого відзначають 19 грудня, вважається покровителем полонених, купців, подорожніх, моряків, убогих дітей, що також суттєво впливає на популярність цього імені серед українців.

Ім'я християнинові надається один-єдиний раз. У Русі-Україні домонгольської доби, як ввважають історики церкви, надання імені відбувалося на 8-й день життя немовляти, а сам обряд хрещення – на 40-й день. Саме так охрестили одного з перших українських святих – Феодосія Печерського. І лише за надзвичайних обставин – наприклад: при охрещенні помилково була визначена стать немовляти, немовля виявилося гермафродитом; замість канонічного імені священик помилково назвав немовля загальною назвою на зразок стратилат, тривун, синклітик, апепсія, стратиг тощо, які фігурують у місяцесловах як прикладки до власних імен святих, – церковні канони дозволяють надати охрещеному нове, «правильне» ім'я.

Церковні канони християн як східного, так і західного обряду передбачають також зміну імені при постригу в чернечий чин, яка символізує смерть світської людини та народження богопосвяченої особи – монаха чи монахині. Вибір імені для монаха має різні звичаї в різних чернечих об'єднаннях та орденах: часто його здійснює ігумен монастиря, зважаючи при цьому на характер, чесноти тощо майбутнього монаха чи монахині, при цьому, як правило, намагаються дотриматися принципу, щоб нове ім'я монаха починалось на ту ж літеру, що й колишнє світське. Мабуть, зважаючи на цей звичай ще у IX столітті солунянин Костянтин Філософ постригся у монахи під іменем Кирило; а Іван Огієнко уже у XX столітті став митрополитом Іларіоном. За цим давнім звичаєм добирав собі чернече ім'я Казимир Шептицький, який став монахом-студитом Климентієм. Однак, на нашу думку, мотивом вибору чернечого імені Климентій для Шептицького-молодшого став ще й той факт, що це ім'я мав третій папа римський Климентій, який одним із перших проповідував християнство у кінці І століття після Р. X. на теренах сучасної України і тут був страчений. До витоків християнства на українських землях треба, очевидно, вдаватися, щоб пояснити вибір чернечого імені для старшого брата Климентія – Романа Шептицького, який відомий більше як Андрей Шептицький. Чернече ім'я видатного релігійного та культурно-громадського діяча, мабуть, не випадково співзвучне з іменем Андрія Первозваного, Христового апостола, що, за переказами, особисто відвідав місцевість, де згодом був заснований Київ, та пророкував йому славне християнське майбутнє.

Репертуар християнських імен, а головне – багаті традиції, пов'язані з їх адаптацією, присвоєнням та функціонуванням, що зросли та глибоко вкоренилися в українській духовній культурі, засвідчують їх християнську природу. Самобутній український християнський іменник був одним із чинників, що перешкоджав денаціоналізації українців у часи бездержавності.

Новітній період в історії власних імен українців розпочинається в кінці XVIII – на початку XIX століття. Під натиском нових капіталістичних суспільно-економічних відносин, через зростання впливу секуляризаційних процесів, породжених Французькою революцією, а також завдяки активізації національного відродження слов'янських народів вплив церкви на функціонування імен, християнських за своїм походженням, слабшає. Власне, церква ще певний час і надалі самочинно визначає склад та форму імен українців, що побутують у церковній документації, проте для кожної особи все важливішою стає запис її імені в офіційних, державних документах. Саме у цей час для забезпечення однозначної ідентифікації особи-громадянина і запроваджуються прізвища, які й стають основним, стрижневим офіційним компонентом найменування громадянина. У позацерковних сферах християнські імена щораз більше втрачають питому християнську сутність, вони переосмислюються, трансформуються із основного та єдиного іменування особи-християнина в неосновний компонент іменування особи-громадянина. Разом з тим тогочасні українські інтелектуали добре усвідомлювали цінність самобутньої культурно-історичної інформації, акумульованої іменами, їх величезні можливості при національній ідентифікації особи. Тому до традиційних християнських імен українців усе частіше виявляють інтерес мовознавці, лексикографи, історики, письменники – словом, усі, хто усвідомив величезний культурний потенціал імені, здатний увиразнити національну самобутність їх носіїв. Саме так розпочався процес творення національного іменника українців, основою якого стали українські християнські імена.