Макс Кідрук - Небратні

Обдумуючи те, про що писатиму, я несподівано збагнув, що чимала кількість епізодів, які запланував увести в книгу, так чи так стосується мене самого. Я зображуватиму події, які бачив на власні очі, розповідатиму історії з життя моїх друзів, знайомих і родичів, декотрі з яких раптом опинилися «по той бік фронту» – в анексованому Криму чи у відтепер ворожій Росії. Живі люди, невигадані ситуації, реальні діалоги – це те, без чого моя книга вийшла б менш яскравою, і те, що описати та переповісти від третьої особи напрочуд важко. Я взагалі сумніваюсь, чи можна написати книгу від «безтілесної» третьої особи в тому разі, коли розповідаєш про події, за якими не просто мовчки спостерігав, а в яких брав активну участь.

Водночас, навіть узявшись писати від першої особи, я намагався зробити цю книгу виваженою та за можливості неупередженою. Усюди, де це можливо, спірні питання підтверджуватиму доказами, які читач зможе легко перевірити, наводитиму цитати осіб, максимально близьких до описуваних подій. Там, де доказів немає, або там, де їх затерло навалою російської пропаганди, я вдаватимусь до логіки. Це лише на перший погляд здається недієвим. Нещодавно прочитав книгу «Псевдонаука» доктора Джонатана Сміта, професора психології в Університеті Рузвельта в Чикаго, у якій увесь розділ присвячено так званому «інструментарію тверезомислячого критика» – набору логічних правил і засобів, що дають змогу відрізнити правду від брехні, істину від вигадки на ґрунті лише умовиводів. Доктор Сміт аргументовано доводить, що деякі, бодай і ретельно продумані, твердження є хибними за визначенням, оскільки вибудувані на прихованій логічній суперечності. Наприклад, більшість офіційних повідомлень російського Міністерства закордонних справ про порушення прав людини в Україні, опублікована протягом 2013–2014 років, тобто в час найбільш активного протистояння на Майдані, якраз такі – неправдиві, бо алогічні, бо, попри видимість змістовного наповнення, логічно суперечать самі собі.

Урешті-решт – підкреслю ще раз – я не претендую на взірцеву об’єктивність і встановлення істини в останній інстанції. Я викладаю власний погляд на події, що стрясають мою країну протягом останніх місяців, а також на причини цих подій. Я лише сподіваюся викликати у вас інтерес до України, по-справжньому зацікавити, тим самим підштовхнувши до подальшого самостійного пошуку інформації та критичного осмислення описаних мною подій. При цьому геть не обов’язково, щоб ваша остаточна думка збігалася із моєю.

Ніби все.

Бажаю всім приємного читання!

М. К.

26 травня 2014

Рівне, Україна

Важко знайти справу, яка вдавалася б росіянам краще, ніж вигадування та підтримування всіляких міфів. Іншими словами – пропаганда.

Міф про спорідненість, нерозривну дружбу та кровне братерство українського та російського народів Росія підтримує ось уже понад три століття. Плекає, не шкодуючи сил, настільки пристрасно й уміло, що на сьогодні переважна більшість росіян ідентифікує українців як частину «великої» російської нації. Українська мова для росіян – лише діалект російської, Українська держава – штучне, сурогатне утворення, а самі українці – молодші брати, яких (росіяни люблять це повторювати) без старших братів просто не існувало б і які повинні в усьому та повсякчас на старших братів покладатися.

Відразу заперечити важко. Українців і росіян поєднують триста п’ятдесят років спільної історії, протягом яких Україна або перебувала під протекторатом Росії, або входила до складу Російської імперії, або підлягала абсолютному розчиненню у штучно сформованих російських губерніях. Триста з лишком років, упродовж яких українці гинули в розпочатих Росією війнах. Триста років, протягом яких спроектовані українськими інженерами апарати, машини та механізми, написані українськими письменниками книги, зроблені українськими вченими відкриття видавали за досягнення великої та неподільної російської нації. Достатньо згадати хоча б Корольова. [1] Сергій Павлович Корольов (1907–1966) – радянський учений, конструктор, основоположник практичної космонавтики. Одна із найвизначніших фігур ХХ століття у сфері космічного ракетобудування. Українець за походженням (народився у місті Житомирі). 1938-го був репресованим за звинуваченням у шкідництві, підданий тортурам, дивом уникнув розстрілу та до 1944-го перебував у концтаборі. Навіть зараз, у другій декаді ХХІ століття, коли Росія пішла на Україну війною – спочатку гібридною, озброївши малоосвічений, але старанно прозомбований набрід на сході країни новітньою зброєю, а згодом, коли цей набрід і кинуті йому на поміч кавказці почали програвати, втрачати місто за містом, пославши до України регулярні війська, – російська пропаганда всіляко намагається міф про дружбу підтримувати. Мовляв, то погані українці – фашисти, бандерівці та русофоби – розпочали громадянську війну проти хороших українців, а хороші українці завжди були за Росію. Хороші українці – братній нам народ, і цих хороших українців треба рятувати.